Стара хвороба
- Автор: Верховень В. M.
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5572-9
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Стара хвороба». Краткое содержание книги:
«Кохання — це стара хвороба, що залишилася в минулому», — так вважала юна турчанка Зулейха, що навчалася у французькому пансіоні Стамбула. І якщо треба вийти заміж із розрахунку, за бажанням батька, — в цьому немає нічого поганого. А щодо кохання, то у шлюбному контракті такої статті не передбачається. Однак з часом Зулейха зрозуміла, як вона помилялася. Проте було вже занадто пізно…
Зовні нічого не змінилося. Вони й далі жили тим самим життям, що й раніше. Юсуф навіть у ніч, коли відзначали річницю Республіки, влаштував в особняку урочистий суннат[55] для дітей незаможних робітників.
Сам він, здавалося, був дуже зайнятий усі ці місяці. Рано виїздив у місто або спускався на нижній поверх особняка і тільки потемки повертався. Вечеряв пізно.
Вони привезли в особняк Баба-ефенді, поселили його в кімнаті на нижньому поверсі.
Старий критянин, як і на «Ташуджу», почувався цілковитим господарем.
Він сварив робітників, іноді бувало навіть, що обсуджував Юсуфа, чим дуже лякав Зулейху.
Він вважав, що всі ці люди не вміли працювати, просто плямували репутацію особняка. То навіщо було Юсуф-бею так їх балувати? Він сам на Криті управляв ще й більшими особняками, то й що? Якби його воля, він би всіх горе-робітників вигнав на вулицю, а на їх місце найняв інших.
Щоранку голос Баба-ефенді здіймав на ноги всіх в особняку. Якщо він не знаходив, кого вилаяти, то починав бубоніти перед курми й котами.
Напевно, єдиною людиною, яка не страждала від цього галасу, була Зулейха. Голос критянина чомусь нагадував їй звуки моря і той період її життя, який вона пробула на «Ташуджу» в цілковитому спокої, очікуючи невідомих змін.
Мешканці особняка з подивом спостерігали, як Зулейха часто розмовляла з цим дивним чоловіком, вечорами кликала його з собою на прогулянки і ходила з ним у гори чи до річки.
Але ставлення Юсуфа до Зулейхи, хоча й малопомітно, все ж змінилося. Коли вони були в товаристві родини або гостей, то він був з дружиною так само уважний і запопадливий, як і на «Ташуджу». Та варто було їм лишитися наодинці, як він замовкав, не вважаючи за потрібне навіть договорити фразу до кінця, і йшов собі геть.
Тепер вони взагалі не залишались удвох. Але однаково Юсуф майже весь час, за винятком годин сну, намагався не бути вдома і пиячив більше, ніж звичайно, хоча й усіляко намагався це приховати.
Зі слугами він тепер поводився суворо, весь час дратувався. А якось навіть без будь-якої на те причини уперіщив управителя хлистом.
Баба-ефенді теж чудово знав про цю запальність і тепер, тільки вгледівши Юсуфа, забивався в якусь шпарину і не наважувався й рота роззявити, коли Юсуф був удома.
Відразу, коли вони переїхали в містечко, Зулейха захворіла на ангіну, тому кілька ночей через сильну гарячку пролежала у маячному стані.
Доглядала її під час хвороби свекруха. Енісе-ханим сиділа на підлозі поряд з ліжком на подушечці, сердилася, якщо хто-небудь з доньок заходив до кімнати, і сказала, що наглядатиме за хворою сама.
Щоразу, прокидаючись уночі, Зулейха бачила перед собою свекруху. Її очі здавалися ще більшими на змарнілому віднедавна обличчі.
Вони посміхалися одна одній, літня жінка підбивала їй подушки і вкривала ковдрою, прикладала долоню до чола, перевіряючи, чи немає температури, і запитувала, чи не треба їй чого-небудь.
За весь час, що Зулейха хворіла, чоловік навідав її всього два-три рази.
Ступаючи навшпиньки, щоб не шуміти, він відчиняв і зачиняв вікна, переставляв речі і, ніби вирішивши, що на цьому його робота закінчена, мимрив для годиться кілька фраз і виходив з кімнати.
Зулейха спостерігала, як поводиться Енісе-ханим. Свекруха була вельми ввічлива з нею, щиро цікавилася її здоров’ям. І хоча ніби нічого не змінилося в їх спілкуванні, все ж у погляді свекрухи Зулейха помітила ту ж саму відчуженість, що й у своїх розмовах з Юсуфом на «Ташуджу». З тією лише різницею, що Юсуф у такі хвилини повільно відводив погляд убік. Літня жінка ж робила інакше двома руками, ніби бажаючи погладити невістку, вона пригортала її голову до своїх грудей.
І хоча зовні здавалося, ніби все забуто й життя увійшло в свої береги, Зулейха аж надто добре відчувала, що це ненормальний стан і так тривати далі не може. Настав час відкрито поговорити з чоловіком. Їй несила було далі терпіти таку невизначеність. Має ж Юсуф якісь міркування щодо цього, а значить і якісь рішення — погані чи хороші. Можливо, він мовчить, бо чекає ініціативи від Зулейхи?
У ті дні, коли хвороба дещо відступала, але Зулейха все ще відчувала сильний жар, вона склала сама для себе план. Навіть подумки проговорювала деякі фрази.
Та коли вона нарешті піддужала настільки, що змогла встати з ліжка, то знов десь поділася її рішучість, і вона й далі пасивно чекала, як розгортатимуться події. Тим часом з думки не йшов улюблений батьків вислів.
І хоча вони планували залишатися в Гьольюзю до перших зимових місяців, усе ж сувора зима змусила родину негайно переїхати до міста.
55
Суннат — традиційний для мусульман обряд обрізання.