Гобіт, або Туди і Звідти

І ось однієї ночі на півдні, в долиїїі Долу, раптом спалахнуло безліч вогників, ніби там запалили багаття і смолоскипи.

— Вони прийшли! — вигукнув Балін. — І їхній табір просто величезний. Мабуть, дісталися до долини в сутінках обома берегами річки.

Тієї ночі ґноми майже не спали. Щойно засірів світанок, як вони побачили з-за муру загін воїнів, що рухався з табору. Воїни підійшли до краю долини і повільно подерлись угору. Невдовзі ґноми роздивилися, що то озерні люди у бойових обладунках, а з ними — ельфи-лучники. Нарешті передня лава видерлася на уламки скель і опинилася на вершечку водоспаду, — який же був їхній подив, коли вони побачили заводь і мур зі свіжотесаного каміння, що перегородив браму.

Вони зупинилися, показуючи перед собою пальцями й перемовляючись, і тоді Торін якнайголосніше гукнув до них:

— Хто ви, що прийшли, ніби зібравшись на війну, до брами Торіна, сина Траїна, Короля під Горою, — і чого вам треба?

Але вони не відповіли. Одні швидко повернули назад, другі ще трохи порозглядали укріплену браму, а потім подались услід за першими. Того дня вони перенесли табір на схід від річки й отаборилися просто поміж відногами Гори. Серед скель прокотився відгомін розмов і пісень, чого тут уже давно не траплялося. Забриніли перебори ельфійських арф, залунала милозвучна музика — і ґноми, прислухаючись до її відлуння, відчули, що холодне повітря потеплішало, і вловили слабкі пахощі лісових квітів, ніби зараз була весна.

І Більбо закортіло втекти з темної фортеці, спуститися схилом і приєднатися до веселої учти біля багать. У декого з молодших ґномів теж тьохнуло серце, і вони забурмотіли, що краще б усе склалось інакше і їм можна було б заприязнитися з таким веселим народцем, — але Торін насупив брови.