Син Сонця — Фаетон

— Перемога!.. Чуєте, друзі? — вигукнув він. — Від імені Штабу дозволяю зірвати три плоди гужа.

Лоча зраділа, хоч і не знала, що то за перемога, правда, відносно плодів гужа виявилась невблаганною.

— Акачі! — сміявся Чаміно. — Та вона скупіша, ніж світло Ганімеда. Гаразд, обійдемось без гужа.

Він дістав із невеликої скриньки дві крихітні коробочки. Одну а них подав Миколі, а другу поклав собі до кишені.

— А тепер, Лочо, тобі доведеться пережити сеанс сомнамбулізму.

Микола, зиркнувши на скриньку, одразу ж насторожився. Лоча усміхнулась, піймала Миколину руку і заспокійливо потиснула.

— Не бійся, Акачі. Я до цього звикла. Ще в дитинстві усі свої винаходи Чаміно випробовував на мені. — Вона показала ледь помітний слід від опіку на лівій руці. — Бачиш? Це ще на четвертому щаблі… Забула, що він тоді винаходив…

— Подразнювача храму божого, — винувато всміхнувся Чаміно’ — Мені подобалось, коли у всіх наших сусідів під час богослужіння на стінах горизонтів починали бігати вогнисті смуги. Обличчя Безсмертного робилося таке смішне! Ми з Лочею помирали від реготу. Шахо контролю одразу ж нас виявили. Добре, що тоді батько був живий. Якось залагодив цю справу… Але на цей раз ніяких опіків не буде. Експеримент цілком безпечний.

Чаміно ввімкнув апарат. Лоча легенько здригнулась — і одразу ж тіло її опинилось у владі таємничих хвиль. Це вже була не людина — а заводна лялька, що рухалася так, як їй веліла скринька, на якій Чаміно поволі повертав круглу шкалу з дрібними поділками. Півоберту ліворуч — Лоча підіймала ліву руку, півоберту праворуч — підіймала праву. Чаміно міг керувати її кожним рухом, ніби смикав за невидимі мотузки.

Повозившись трохи зі скринькою, він склав програму — і Лоча пішла в сад. Вона ступала негнучкими ногами, очі її не блимали, постать здавалася відлитою із пластмаси — рухалися тільки ноги.

Микола не знаходив місця від страху. Він ладен був кинутися на Чаміно з кулаками. Але, розуміючи, що Чаміно робить це не заради забавки, намагався стримати своє невдоволення. Та це було понад його сили, і Микола вигукнув:

— Чаміно! Припини, чуєш?..

Але Чаміно тільки сміявся.

— А, так!.. Тоді поверни мені прилад, який я тобі дав.

Микола сердито вихопив із кишені коробочку, жбурнув її Чаміно й одразу ж забув, де він перебуває і що з ним діється. Ноги кудись його повели, але він нічого перед собою не бачив. Свідомість згасла, пам'ять відмовилася служити. Лишилося тільки відчуття руху. Куди він іде і чому — він не знав, як не знає цього автомат з дистанційним управлінням. Невідомо, скільки це тривало, та коли Микола отямився, він побачив під деревом Лочу, що тримала в руках два зірвані плоди гужа.

Лоча стояла з витягнутими руками, усе ще не вірячи, що якась сила, — сильніша за її власну волю, — змусила її зірвати ці плоди. В очах блиснули сльози, обличчя зашарілося від образи і гніву на брата. Миколі було боляче на неї дивитися.

— Краще б ти змусив мене відкусити власні пальці, — простогнала вона.