Син Сонця — Фаетон
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-31-2
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Син Сонця — Фаетон». Краткое содержание книги:
Ці та інші важливі питання людського буття розглядає автор на сторінках науково-фантастичного роману, в основі якого — доля загиблої планети Сонячної системи, що містилася між орбітами Марса та Юпітера.
Зате ж яке смачне було це м'ясо! В дагу воно надто жирне й гіркувате. Тут же усувалися всі неприємні присмаки, а електронний кухар готував м'ясо за найліпшими рецептами.
Було багато і рослинних страв. Рослини вирощувались аматорами садівництва й городництва по всіх парках і на просторах крижаного океану. Кригу вкривали товстим шаром ґрунту, обладнували генератор клімату, штучне освітлення — і рослини почували себе так добре, що давали по дев'ять-десять урожаїв на оберт.
Багато рослинних страв виготовлялося на фабриках із штучного білка. Ело-перший давав скуштувати їх і ті ж самі страви, виготовлені з білковини, гості намагалися якось розрізнити, але і на вигляд, і на смак страви були однаковісінькі.
Через палаци страв проходили тисячі людей. Винахідливість електронного кухаря ніколи не вичерпувалась, він задовольняв смаки найвибагливішої людини.
На десерт Лоча замовила плоди гужа, до яких у своєму саду боялася доторкнутись пальцем. Нічого смачнішого вона не їла за все своє життя!.. Плоди були солодкі, налиті ароматним соком, їх можна їсти самими губами — так вони танули в роті…
Кожен громадянин Материка Свободи мав не менше чотирьох-п'яти професій. Одні будували космічні будинки-кораблі, інші працювали інженерами на заводах штучних страв і фабриках одягу. Фабрик, заводів, електростанцій було дуже багато і всі вони містилися у надрах. І хоч там теж господарював електронний мозок, але пильне людське око завжди було потрібне. В кожної людини робота забирала лише десяту частину доби. Цього вистачало, щоб суспільство забезпечувало себе всім необхідним, збільшувало промислову потужність, устеляло крижані простори океанів теплоізоляційними матеріалами і споруджувало на них житлові квартали.
— Що ж роблять люди у вільний час? — допитувався Микола. — Його так багато…
Ело-перший показав гостям один із численних палаців мистецтва. Він містився в надрах крижаного океану. Тисячі майстерень, де працювали скульптори і художники, мали пластмасові стіни і стелі, а величезний зал, де виставлялися їхні роботи, скидався на ту площу-станцію, якою починався великий континентальний тунель. Це була синя крижана сфера, що переливалася райдужними відблисками, полум'яніла над головою мільярдами голубих зірок. Велике кришталеве царство — царство краси і творчості!
Палац вміщував десятки тисяч людей. Люди оглядали картини і скульптури, сперечалися про їхні вади й достоїнства, розводили цілі дискусії, в які втягувались і художники, і глядачі. У мистецтві розвивалося багато різних шкіл і напрямків, кожна з них доводила, що художня істина належить саме їй, тож дискусії були неминучі. Але жоден з художників не вважав свою творчість єдиною професією — так само, як Ело-перший, що теж мав тут свою майстерню.
Серед художніх творів були зрозумілі й незрозумілі, такі, що викликали захоплення гостей, і такі, що лишали їх байдужими. І тут немає нічого дивного: в кожної людини власний досвід, не схожий на досвід інших. А смаки, як відомо, виникають з життєвого досвіду, обумовлюються саме ним. Те, що виходить за межі досвіду, не може ні збуджувати, ні хвилювати…
Гості й не помітили, як теж утрутилися в дискусію — кричали, аплодували, сміялися…
Гашо спитав у Ело-першого:
— У вас багато хорошого… Але чимало такого, що… Просто дивно! Навіщо ви дозволяєте?..
— Хіба в природі що-небудь складається із одного полюса? — відповів Ело-перший. — Без взаємодії протилежних полюсів — ані життя, ані розвитку…
— Безсмертний забороняє все, що йому не подобається, — сказала Лоча. — Всі художники змушені малювати так, щоб догодити йому. Того, хто не вміє догоджати, оголошують єретиком…
Гості незабаром переконалися, що хороших картин і скульптур значно більше, ніж тих, що викликали невдоволення. Довго вони стояли біля постаті молодої фаетонки, вирубаної з великої крижаної брили. Фаетонка дивилася в небо, шукаючи там крихітний світлячок, — може, корабель, а може, планету, — що посилав їй ледь помітні промінці — все, що лишилося від її милого…