Син Сонця — Фаетон
- Автор: Руденко Николай Данилович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-966-2151-31-2
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Син Сонця — Фаетон». Краткое содержание книги:
Ці та інші важливі питання людського буття розглядає автор на сторінках науково-фантастичного роману, в основі якого — доля загиблої планети Сонячної системи, що містилася між орбітами Марса та Юпітера.
— От бачиш, — каже Лашуре, — усе гаразд. Дуже добре, що тобі вдалося заманити їх так близько. Потужність нашої станції поки що невелика.
Про яку станцію він говорить?.. Тим часом Лоча випросталась, і білий плащ рвійно затріпотів на ній. Микола оглянувся й побачив дивну картину.
Тридцять карників у чорних плащах, вишикувавшись у колону по троє, німо стояли на відстані кількох шу. Хуга сніговими батогами шмагала їх по змертвілих щоках, але в них не ворушилися навіть повіки. Тридцять жуго і стільки ж потужних шахо лежали біля ніг передньої трійці.
Страшно було дивитись на цих манекенів. Час від часу якась сила змушувала їх рухатись — тридцять ніг одночасно підіймались і опускались, мовби то була одна спільна нога.
Ліворуч від них Микола побачив таку ж саму колону юнаків-проповідників.
Лашуре винувато промовив:
— Нічого не вдієш. Наша станція поки що не розуміє, хто друг, а хто ворог.
Одразу ж після цих слів обидві колони знялись у повітря. Карники полетіли туди, де мав бути крижаний вхід до кімнати Лашуре, а молоді мандрівники — у напрямі таємної печери. Микола, попрощавшись із Лочею, догнав їх, відчинив отвір, і юнаки, дотримуючись дивовижного порядку, якого не могло бути без втручання таємничих хвиль, спустилися в темні лабіринти кладовища.
Тільки тут невідома сила втратила над ними владу, і хлопці в темряві почали обмацувати один одного, не розуміючи, що з ними сталося і де вони зараз перебувають. Микола як міг заспокоював, але страх перед невідомим, хоч і рятівним, ще довго не покидав їх. Усі добре пам'ятали, що ледве не загинули над океаном. Хто ж їх урятував?
Який чаклун переніс їх, живих і неушкоджених, до рідних лабіринтів?..
Микола догадувався, що то був апарат, винайдений Чаміно, але й він не міг уявити, як Чаміно вдалося поширити його дію на таку велику відстань.
Проходячи по людних печерах, вони чули ті самі розмови: що це було? Чому всі люди одночасно опинилися в якомусь страхітливому сні? Хтось блукав по печерах мов сновида, а хтось відчув, що в нього мимоволі підіймаються руки, неприродно ворушаться пальці, якась сила кудись штовхає — на стіни печери, у переходи і виходи, на площі.
Микола ще раз запевнив юнаків, що з ними нічого незвичайного не сталося просто нервове потрясіння, яке нерідко трапляється з людьми під час великого психічного напруження.
Передавши мандрівників дядькові Гашо, який таємниче усміхався (йому теж довелось пережити сеанс сомнамбулізму, але він уже зв'язався зі Штабом і був добре про це поінформований), Микола повернувся на кладовище, піднявся на поверхню і незабаром з'явився у Штабі повстанців.
Чаміно зустрів його радісними обіймами, але на його обличчі можна було помітити заклопотаність.
— Ще рано радіти, — сказав він. — Межа дії нашої станції — п' ятдесят тисяч шу. Якби не твоя витримка, Акачі, могла б статись дуже велика неприємність. Ти не уявляєш, як ми хвилювались!
Весь Штаб сидів біля стіни горизонтів.
— Де карники? — запитав Микола.
Чаміно повів його до великої кімнати, що містилася за кілька переходів від Штабу. Дехто з карників лежав у ліжку, інші сиділи попід стінами, безтямно озираючи кутки кімнати, що стала їхньою в'язницею.
Впізнавши Чаміно, карники посхоплювались на ноги. Усі вони жили у столиці, колись непогано знали Чаміно і його батька. Миколу ніхто з них не впізнав, бо карникам не могло спасти на думку, що син біловолосого радника може раптом опинитись на Фаетоні. Та й часу минуло дуже багато — близько семи обертів. А Чаміно ще недавно бував у столиці. Любив спорт, розваги, мандри, часто літав за місто, інколи разом із сестрою. Польоти над планетою були улюбленим спортом молодих фаетонців і не викликали підозри.
Лише тепер дехто із карників зрозумів, куди літав Чаміно і де він останнім часом зник. Один із них, найстарший за віком, одразу ж упав на коліна і гугняво заскиглив:
— Чаміно! Великий сину наймудрішого серед мудрих! Зглянься на мою старість… Клянусь Єдиним Безсмертним, не я вбив твого батька. Я розповім… Усе тобі розповім…
— Устань! — суворо наказав Чаміно. — Розповідай…
Але те, що розповів карник, майже нічого не пояснило. Було це так. Жрець, якого охороняв карник, спустився в лабораторію радника Шако. Охоронець помітив, що жрець чимось дуже наляканий, ніби там, у лабораторії, на нього чатувала неминуча смерть.
Вони зайшли в якусь кімнату. Світилася стіна горизонтів. Охоронець побачив на ній дивні, мовби не з нашого світу обличчя. Жрець, трохи отямившись, наказав вимкнути струм. Стіна горизонтів згасла. Змовкло гудіння в апаратах.