Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Я примусив Панька працювати на себе.
— Ти мудріший, як я думав, — заявив король. — Віднині будеш у мене не кухарем, а радником.
Так Миколка став міністром, Панько — поважним хазяїном, а сокиру ката майже всю з'їла іржа.
Розквитався
Жив собі чоловік Омелько, та ходив він до моря на заробітки. Заробив за літо сорок шагів, прийшов додому, посправляв собі і дітям одежу та й каже:
— Ну, за це літо добре попалось. Якби ще на зиму де шагів п'ятнадцять заробить, було б добре. Піду, може, ще де на роботу стану.
Взяв на дорогу шагів п'ятнадцять і пішов. Іде собі та де не зайде в шинок, вип'є чарку, півшага заплатить, а півшага, каже, хай за вами, йтиму назад, то відіп'ю.
От походив, походив, ніхто не найма. Аж зустрічають його попи з їхнього ж села.
— Драстуй, Омелько.
— Драстуйте, батюшки.
— Чого це ти тут ходиш?
— Та шукаю, де б найнятись. Тільки ніхто не наймає, думка вже й додому.
— Сідай з нами, будеш нам коней доглядать.
От де не зайдуть у шинок, по стакану вип'ють — гроші заплатять, а Омелько як іде вже з хати, скине шапочку та:
— Що, хазяїне, квит? (Розрахувався, мовляв).
— Квит, іди з Богом.
Раз так, удруге. От попи і давай допитуватись:
— Як так, ми, кажуть, гроші платим, а ти тільки скинув шапочку — і вже квит?
— А це в мене така шапочка, тільки здійму, уже й квит.
— Продай нам.
— Купіть. Давайте тисячу рублів.
Сторгувались, забрав він гроші, і пішли.
А попи як приїхали, зараз лавки стоять. Піп поїхав товару набирати. Набрав всякої всячини, виходить з крамниці, скинув шапочку та:
— А що, хазяїне, квит?
— Ні, пожалуйте гроші.
Він удруге:
— Що, хазяїне, квит?
— Який чорт квит, давай гроші!
Піп сюди-туди, шатнувсь по знайомих, позичив десь, привіз товар додому та й не хвалиться. От зібравсь диякон — і той тієї ж. Позичив десь там, заплатив за товари, привіз та й не хвалиться. Поїхав ще й дяк. Та тому вже ніде було позичити, і приїхав ні з чим.
— Що ж ви, каже, набрали товару задаром, а мені он що трапилось.
— Е, брате, воно і нам таке. Ходім, кажуть, та вб'ємо його.
А Омелько прочув це, нагострив косу і став під вікном. От поліз піп, а Омелько і зняв йому голову.
— Що, ти скоро? — питають ті двоє. А Омелько ніби то піп:
— Та лізьте швидше, бо самому страшно.
Вони тільки в вікно, а Омелько й познімав їм голови. Познімав, взяв одного на лаві поклав, а тих заховав. Аж ось іде солдат.
— Слухай, служивий, однеси сього попа в прірву, я тобі десять рублів дам.
Солдат того попа на оберемок, потарабанив. Іде мимо часового, а часовий питає:
— Хто йде?
— Чорт.
— Що несе?
— Попа.
— Неси з Богом.
Одніс солдат попа і вкинув у прірву.
— Ну, хазяїне, давай гроші.
— За що? Він онде лежить! — А він уже другого витяг.
— А, ти оп'ять виліз? Ось я тебе! — потарабанив і того. Приходить, аж на лаві вже третій лежить.
— Ах ти сякий-такий! — згріб і третього, поніс під греблю і прив'язав.
— Тепер не втече.
Вертається назад, а вже ранок. А тут піп до церкви йде. Солдат думав, що то той прив'язаний, та до нього:
— Ах ти, патлатий чорт, ти оп'ять утік? Даром я гроші буду получать? — Та за патли, та в воду, а народ врозтіч.
Розум та щастя
Ішли собі десь розум та щастя та й засперечались. Розум каже, що він сильніший, а щастя — що воно. Сперечались вони, сперечались та й розійшлись. Щастя пішло у ліс, а розум пішов та одному хлопчикові і вліз у голову. От віддає батько того хлопчика у шевці. Побув він у шевцях з тиждень — уже всьому й навчився.
— Оддайте, — каже, — тату, ще чому другому вчитись.
Віддав його батько у кравці, він і там чи побув з тиждень, — уже зумів і покроїти, і пошити. Тоді віддав його батько вчитись ще годинники робити. Він і того щось скоро навчився.
От раз той його хазяїн від'їжджає — а він вже на жалуванні служив — та й наказує хлопцеві, щоб він, поки той вернеться, зробив стільки там годинників, а що зостанеться припасу, то, як схоче, то і собі зробить. От він як заходився, живо поробив, ще й собі вигадав, та такий утнув, що у двадцять п'ять років тільки раз і заводиться, та як завів, то і ключик туди усередину заховав і зачинив там.
Приїхав ось хазяїн — усе пороблено, він забрав ті годинники та й повіз десь на ярмарок, і його з собою узяв. Той же хазяїн свої годинники розпродав то панам, то іншим людям, а той хлопець свій продав самому цареві, та як забрав гроші, то й пішов десь аж за границю.