Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

Образ цього дивного блідого чоловіка, який був середніх років на вигляд, проте насправді мав не менше ста років і який намагався виборсатися із тенет непоясненного й незрозумілого страху і ненависті, якими його обплутали місцеві мешканці, був одночасно зворушливим, драматичним і мерзенним. Виявилося, що багатство і публічні вчинки мали досить велику вагу, бо відверта неприязнь до Кервена помітно зменшилася, особливо після того, як його моряки раптом перестали зникати. Очевидно, він також став обачнішим і пильнішим у своїх цвинтарних вилазках, оскільки більше його ніхто за цим не заставав. Тим часом також стихли чутки про моторошні звуки та темні справи на потаксетській фермі. Обсяги їжі в його домі та розміри стад усе ще залишалися непомірно великими; та нікому за увесь цей час і на гадку не спало — аж до Чарльза Ворда, коли він вивчав Кервенові рахунки і платіжні доручення у бібліотеці Шеплі, — порівняти величезну кількість негрів, яких купець імпортував із Ґвінеї аж до1766 року, із підозріло малою кількістю тих, на кого були складені чеки про продаж работорговцям з ринку біля Великого Мосту чи плантаторам у нарраґансеттських районах. Безумовно, тут, як тільки виникла потреба, одразу ж уповні проявилася підлість та винахідливість його ненависного всім характеру.

Та, звісно, його запізнілі спроби все владнати мало допомогли. Кервена так само цуралися і зневажали, бо навіть лише той факт, що він виглядав вічно молодим, не давав містянам втратити пильність; тож, врешті-решт, він зрозумів, що його процвітання не триватиме довго. Його складні досліди та експерименти — хай чого вони стосувались — очевидно, вимагали значних коштів, а оскільки зміна середовища позбавила б його тих торговельних переваг, які він уже мав, то від переїзду в інше місце він би тільки втратив. Здоровий глузд підказував йому, що варто налагодити стосунки з мешканцями Провіденса, щоб його поява на публіці не змушувала їх стишувати розмови, тікати деінде, прикриваючись неправдоподібними відмовками, і взагалі не викликала загальної атмосфери пригніченості та збентеження. Кервенові службовці, які перетворилися на збіговисько лінивих нездар, яких ніхто інший не найняв би, завдавали йому чимало клопоту, а своїх капітанів та партнерів він утримував лише хитрощами, прив’язуючи їх до себе — то заставою, то векселями, то шантажем компрометуючою інформацією. У багатьох щоденниках їхні власники із жахом згадували, що Кервен проявляв мало не магічні здібності, з незрозумілою спритністю викриваючи їхні сімейні таємниці. За останні п’ять років свого життя йому вдавалося довідатися такі речі, які могли розповісти хіба що вже давно померлі, і він дуже вміло користався цими речами.