Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
— Скажу: легкове авто.
Пані Герцфертовова швидко закліпала очима і якась невидима сила відібрала у неї мову. Вона ковтнула кілька разів: сухо ставало в роті, а потому з горла щось прохрипіла:
— Сорок тисяч?
«Ні, ні, сам він до того не міг додуматися! Тут посередником стоїть і третій — хитрий та підступний».
— Мені треба авто, а не гроші. Аби домів можна їхати…
— Я вам віддам своє. Вам подобається, чи не так? Ви вже не раз їздили на ньому.
— Нове хочу. З заводу.
В цей час надійшов представник президента, потис Івану руку. Пані Герцфертовій незручно стало вести таку бесіду коло нього і тому сказала трохи піднесено:
— Завтра ранком буде автомобіль! Вас це задовольняє чи ні?
Гей, якби знав Іван, скільки таких автомобілів могла б купити власниця цирку за оті гроші, що заробив їй? Ціла череда би вийшла! Та хоч якусь частинку вирве собі з того.
На прем’єру Іван запросив і Свадебову родину. Відібрав їм ліпші місця, недалеко від арени, аби добре бачили його, а він — їх.
Пані Герцфертовова хвилювалася більше за всіх, начебто від цього мав залежати успіх усього цирку.
Іванові ставало душно. Скинув з пліч яскравочервоний плащ, зняв черезпліччя позолочену стрічку, на якій забряжчали медалі та інші відзнаки шістдесяти чотирьох країн світу, поклав усе на лавицю й присів, ніби прагнув перепочинку після тяжкого ходіння. «Ба ци довго ще залишилося вандрувати? Майже, треба перестати бавитися».
Перед очима з’явилася ота картина, котру побачив Іван на Великдень коло церкви. Від воріт аж до самих гарадичів-східців поставали жебраки: поламані, покалічені, повикручувані, безрукі, безногі, сліпі, паралізовані, з великими зобами… Господи, де ще увидиш стільки нещасних, як у Карпатах! Взимку ще не так видко їх. Тепло придержує жебраків десь коло печі або коло худобини, в хлівчиках. А настає весна, вони пробуджуються, чистять свої рани і волочаться до церкви чи на торговицю. Простягають руки, коли є, і жалісливо просять милостиню: співають молитви, саморобні пісні, в котрих уславлюють Всевишнього і того, хто щось кине в банку чи в тарілку… Звідки така кара на людей?
— Що з тобою, Іванку? — прибігла Ружена, готова до виступу.
— Нічого, дорогенька, — лагідно мовив, і на очі спливало рідне село, і його лице заволочувалося смутною пеленою.
— Щось трапилося?
— Нічого. Просто зморився я. Тяжко чомусь на душі…
— Президент скоро буде в залі!
— Не сміши мене, Руженко!..
«Гей, якби той президент знав, що робиться у тій закутині, котру приточили до республіки! Серце би в нього тріснуло… А, може, й знає. Та що він один зробить? Там треба много капіталу, аби все до порядку привести. Та й капітал, майже, нічого не зробить. Еге, у Герцфертовової, скілько його є. Так кому з того хосен?..».
— Може, зарядку зробиш?
— Не поможе.
— От спробуй, Іванку, бо ти страшно випозируєш![107]
Метнулася до роздягальні. Знає вона, що в такому разі треба робити з Іваном! Привела чотирьох уніформістів. Знали й ті, що нелегка доля випадає їм, коли Сила загубить настрій. Вони мають його розворушити.
Неохоче піднявся з лави. Парубки-уніформісти почали обсипати його градом ударів. Б’ють у кожний мускул. Іван нахиляється, наче під душем: повертає шию під кулаки, підставляє груди, хребет, руки, ноги. Хлопці почергово витирають з лобів піт і продовжують свою муку, крадькома позираючи на Силу, коли той надумається зупинити їх.
— Президент прийшов! — зашушукала Реґіна, ніби боялася когось розбудити.
— Най почекає мало, — потираючи від задоволення руки, мовив Іван. — Я його не стільки чекав…
«Масажисти» вже добре приморилися. Взяв їх на руки, покрутився з ними кілька разів і відпустив. Це він так дякував їм за роботу.
Музиканти заграли урочистий марш, і Сила виносить артистів на арену.
«Мамонтові зуби», «Груди замість ковадла», «Людина під колесами машини», «Легка штанга», «Серце із заліза»… І нарешті останній номер — «Сила під штреком».
Глядачі встали. Плескають. Викрикують: «Кро-тон! Кро-тон! Кро-тон!».
На арену вийшла пані Герцфертовова, вклонилася президенту, подякувала за відвідання цирку.
Старенький чоловічок, що більше скидався на селянина, аніж на президента, пошпортав до артистів. Поручкався з усіма, навіть з Грознім. Представник президента тримав на руках якийсь пакунок. Президент став навпроти Івана, затряс рідкою сивою борідкою, заворушив вусами і потис Силі руку:
— Читав про вас, читав і гордий тим, що робите славу Чехословацькій республіці!