Іван Сила на прізвисько «Кротон»

— Молодим завжди так здається! — ущипнула її власниця цирку. — Чи не правду кажу?

Пані Герцфертовова чекала, що реготом відгукнуться на її жарт. Та артистам чомусь не дуже кортіло сміятися з її шпильок. Посміх більше викликали її штанці, що не зовсім пасували до її ніг, розмальованих на литках синіми вузлами жил.

— Сьогоднішню прем’єру ми присвячуємо нашій вельмишановній і дорогій людині, — пані Герцфертовова перейшла на ділову розмову. Вона повернулася в той бік, де сидів у м’якому фотелі-кріслі жовклявуватий, нахмурений пан з великою головою та позолоченими окулярами на носі. Може, то новий коханець пані Герцфертовової? А, може, й чоловік? — Нам представлена велика честь — дати концерт для президента Чехословацької республіки. Ми постараємось виступити якнайкраще. Чи не так, мої колеги?

— Виступимо! — відповіла Реґіна.

— Може, за час перепочинку хтось скомпонував новий номер? — і зиркнула на Івана. — Може, ви щось маєте, пане Сило?

«Ба ци казати, корінець би їй висох?». Необавки сердито буркнув:

— Маю!..

— О, я так і сподівалася! — од радощів плеснула в долоні. — Виступите сьогодні?

— Треба попробувати.

— Як буде називатися ваш неперевершений номер?

— Сила — під штрекою!.. — заінтригував Герцфертовову.

— Як, як? «Сила — під штрекою?». То цікаво? Може, спробуєте одразу?

— Ні, лише завтра…

— А коли я вас попрошу?

— Не треба.

Пані Герцфертовову зачепила гордість, а одночасно й цікавість. В залі сидів не хто-небудь, а сам представник президента. «Невже не підкориться мені? Невже покаже свою зверхність? Звідки таке нахабство?». Підійшла до Івана, хотіла поплескати по плечу та, як побачила грізні очі чвого витязя, одразу засунула руку у вузьку кишеню гетрів.

— Ви нездорові, пане Сило? — дивилася то на нього, то на Ружену.

— Здоровий. Добре провітрився дома.

— Ви порадуєте нас сьогодні, чи не правда?

«Її радує не мій виступ, корінець би їй висох! Гроші пахнуть. Айбо й мені їх треба… Напозичався по самі вуха…».

— Вам той номер дорого обійдеться.

— Думаю, що у цих питаннях ми ніколи не мали конфліктів. І на цей раз їх не буде, чи не правда?

Іван глянув на Ружену і завернув у лівий форганг. Коло конюшні зупинився. Почав розгрібати різний хлам цирку. Зі споду витягнув штреку — вузькоколійну рейку, що вже подекуди вкривалася рудуватими плямами іржі. Приніс її на арену. Попросив уніформістів принести великий стіл, той, на котрому забиває цвяхи у дубову дошку. Поскликав усіх чоловіків, що працювали в цирку. Їх було десятеро. Розповів, що мають робити і ліг горілиць на стіл. Помічники поклали рейку Іванові на горло. З обох кінців почали її гнути. Необавки рейка торкнулася підлоги. Іван підняв руку. А коли рейку зняли з шиї, стрибнув зі стола, мов хлопчик, потер долонею горло.

— Браво! Браво! — прохрипіла Герцфертова, ніби щойно зняли оту рейку не з Іванової шиї, а з її власної.

Іван знову підняв рейку, приклав її до коліна. Випрямив.

— Гратулюю вам, пане Сило, гратулюю! Ваш оригінал! Сподіваюся, ви скажете і певну суму за нього?