«Ілюстрована Історія України»
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - ««Ілюстрована Історія України»». Краткое содержание книги:
Московські смути, богата московська здобич, вербованнє козаків ріжними великопанськими здобичниками до походів у Московщину і нарешті—заходи самого правительства розвинули воєнні сили козаччини до небувалої висоти. По словам Жолкєвского під Смоленськ, коли його облягав король в 1609 р., прийшло ЗО тисяч козаків, і потім іще надтягало, а иньший самовидець рахує всеі козаччини, що волочила ся тої зими по Московщині, більш як 40 тисяч: „запорозьких козаків на ріжних місцях у Москві страшенна сила, рахували їх більше як 40 тисяч і все більше їх прибувало: трохи не з усім кошем з Запорожа вийшли, а послугу королеви чинили значну", каже він. Що не вся сила козацька була тоді в Московщині, се само собою розумієть ся, і ті сорок кілька тисяч „Запорозців" в Московщині дають нам тільки понятє про величезну масу і силу покозаченої людности в тодішній Україні.
З кінцем 1612 р. смута московська стала притихати, в 1613 р. козацьких і всяких иньших добичників починають з Московщини вигоняти до решти. Величезна маса воєнного козацтва, призвичаєна за стільки літ до неустанної війни й добичництва, шукає собі иньшого поля й кидаєть ся в землі турецькі, волоські, а головно на море. Морські походи, з часта практиковані й перед тим, тепер доходять небувалих розмірів і нечуваноі відваги; роки 1613–1620 се героїчна доба козацьких морських походів, коли козаки на своїх убогих чайках швендяли по цілому Чорному морю, не даючи спокою Турецькому царству, перед котрим дріжав весь тодішній європейський світ, і до божевіля доводили всевластних султанів турецьких, що навіть в своїх палатах царгородських не чули себе безпечними від тої убогої козацької голоти.
Тоді ото козаччина наша здобуває собі світову славу своєю незрівняною відвагою і зручністю.
Сучасний турецький історик, описуючи морські походи козаків, каже: „можна сміло сказати, що не знайти на цілім світі людей сміливійших, які меньше дбали б про житє, меньше бояли ся б смерти; люде обізнані з морським ділом оповідають, що ся голота своєю зручністю й відвагою в морських битвах страшнійша від усякого иньшого ворога". А французький посол в Царгородї, що був свідком тих козацьких походів, не знаходить слів похвали козацькій хоробрости та радить свому правительству не пожалувати яких 50 тисяч талярів, щоб козацькою фльотою звязати зовеїм турецькі сили і не дати їм ніякої змоги висунути ся на Середземне море, де Турки тодї воювали ся з Іспанією.
Особливо вражали ті убогі засоби, з якими козаки пускали ся против могутної турецької фльоти. От як оповідає згаданий уже Боплян про морську справу козацьку:
Висилають наперед на Запороже всякі речи потрібні до походу і для будови кораблїв і потім ідуть самі козаки на Запороже й будують чайки. До одної чайки береть ся їх душ шістдесять і виготовляють одну чайку за два тижнї—бо вони майстри на всі руки. Основою служить вербовий або липовий човен, довгий на 45 стіп; на нього набивають з дощок боки (борти), так що виходить човен довготи шістдесяти стіп, а ширини 10–12 стіп і такої ж глубини. Наоколо обвязують човен обвідкою з снопків очерету, щільно і міцно привязаню. Роблять дві керми, з заду і переду, ставлять щоглу на вітрила, і з кождого боку 10–12 весел. Помосту в човнї нема, і від хвилі він наливаєть ся повно водою, але та очеретяна обвідка не дає йому потонути. Таких чайок 5–6 тисяч козаків вироблять за два-три тижні штук 80 до 100. В кожду чайку сідає 50–70 чоловіка. На боках чайки 4–6 гарматок, в бочках сухарі, пшоно і саламаха. На кождій чайці квадрант (до означування напряму дороги).
Так зібравши ся пливуть Днїпром; на переді отаман, з корогвою на ідоглї. Човни йдуть так тісно, що сливе оден торкаєть ся другого. Турки звичайно тримають свої галери на устю Дніпра, щоб не пропустити їх, але козаки вибирають темну ніч перед новим місяцем і викрадають ся очеретами. Коли їх помітять, іде пополох по всїх краях аж до самого Царгороду; султан розсилає гонців по всїх побережних краях, остерігаючи людей, але се мало помагає, бо за 36–40 годин козаки вже в Анатолії (на малоазійськім побережу). Приїхавши, лишають при кождому човнї тільки двох козаків та двох джур на сторожі, самі ж з рушницями нападають на міста, здобувають, граблять, палять, забігаючи і на цїлу милю від берега, і з здобичею вертають до дому.
Коли доведеть ся їм стрінути турецькі галери чи иньші кораблі, поступають так. їх чайки підіймають ся над водою тільки на 2 2 стопи, тому все перше вони побачать корабель, ніж той їх побачить. Отже побачивши, спускають щогли, заходять від заходу сонця і тримають ся до півночи так, щоб тільки не спустити корабля з виду. О півночи з усеї сили гребуть до кораблїв, і половина приготовляєть ся до бою, щоб приставши до корабля, кинути ся в середину його. Неприятель несподївано бачить, що 80—100 човнів обпало кораблі, разом наповняють своїми людьми і здобувають відразу. Здобувши забирають гроші і всякий дрібний крам, гармати і все що не боїть ся води, самі ж кораблї з людьми топлять.