Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Але, крім того, і сама культивація, розведення півонії вважається в Китаї заняттям благочестивим, богоугодним, а тому звичайна річ — цілі сади цих квітів найрізноманітнішого забарвлення й відтінків.
З тих же причин про походження квітки виникло чимало місцевих поетичних переказів та легенд. Одна з них повторюється найчастіше:
«Жив-був колись пристрасний любитель півоній, старий Хо-Чі. Які квіти він вирощував! Були у нього білі, мов лебеді, оранжеві, мов захід сонця,півонії. А також — темно- й світло-рожеві, яскраво- і темно-малинові, з гладенькими пелюстками й закрученими, пахучі та без запаху... Милувався він ними з ранку й До вечора і з вечора до ранку. Коли зацвітали півонії, то сад його ставав таким прекрасним, що садівникові міг би позаздрити сам імператор.
Та ось одного разу проходив мимо Чанг-Ей, син знатного мандарина, зі своїми приятелями — великий грубіян і гультяй. Побачивши півонії, він накинувся на них з палицею, заходився їх збивати й топтати ногами. Старий Хо-Чі благав, плачучи, залишити його квіти у спокої, але брутальний гультіпака не слухав. Тоді, втративши терпець, старий зібрав усі свої сили, боляче побив його й вигнав зі свого саду.
Та поновити знівечене було вже надто важко: залишилось тільки очікувати, може, час зарадить біді. І старий сидів, плакав гіркими сльозами.
Аж раптом, де не візьмись, з'явилася юна прекрасна дівчина. Підійшла до нього й запитала: «Чому так гірко плачеш? Не плач — мої предки нагородили мене здатністю оживляти все померле; принеси лиш трохи води».
Зраділий старий кинувся був по воду, але чомусь засумнівався й
озирнувся. І, о диво! Дівчина щезла, а квіти його ожили й стали ще прекрасніші: прості перетворилися на махрові, однотонні — на різнобарвні. На одному кущі виросли різноманітні сорти, барви їхні яскраво сяяли.
Чутки про таке диво швидко поширились по всій країні, до старого плавом почав пливти народ, а' и помилуватися чудесно воскрес-лими квітами. Але побитий Чанг ЕР не в ібачив образи й вирішив по-мститися. Він звів наклеп на Хо Чі, що той чаклун. Старого схопили, кинули до в'язниці, засудили до ера ти й призначили її день.
Тим часом Чанг-Ей, ш пившись, знову вирушив зі своїми приятелями до саду старого й знову заходився ламати й топтати чудесні квіти. Але раптом знявся великий вітер. У його поривах усі півонії піднялися й перетворилися на юних прекрасних дівчат, зодягнених у такі ж осяйні сукні, як і пелюстки найкращих квітів. Одна з дівчат, звертаючись до подруг, мовила: «Ми — сестри квітів. Вороги дбайливого доглядальника півоній Хо-Чі — наші вороги. Зберімось на силі, вступаймо з ними у боротьбу!»
І ось широкі рукави їхнього вбрання заметлялися, сукні захвилювалися, й здійнявся страшенний ураган. Небо стало чорне, мов чорнило, яскравий сонячний день перетворився на глибоку ніч. Підхоплені вітром, приятелі Чанг-Ея билися об стовбури дерев, їх кололи шипи й колючки, нещадно шмагало гілля, так що вони ледь живі лишилися. А самого Чанг-Ея вітер підняв високо в небо, кинув об землю, й на цьому кінець.
Дізнавшись, що сталося, верховний суддя налякався і одразу ж скасував вирок суду про страту, випустив старого й віддав суворий наказ, аби ніхто ніколи не смів навіть торкнутися квітки в його саду.
Отже, Хо-Чі і далі мирно жив, доглядаючи квіти, благословляючи спогад про чудесну богиню, яка врятувала і його, і квіти від наглої смерті. Волосся старого із сивого стало знову чорним, зморшки розрівнялись, обличчя помолоділо. У всьому відчувався вплив чудесної благодійниці...
І одного разу, коли він милувався щойно розквітлою чудесною півонією, раптом повіяв ніжний вітрець, по саду розлились тонкі пахощі й пролунали дивовижні, нечувані ним ніколи звуки божественної мелодії... Хо-Чі підняв очі і побачив свою молоду богиню, яка в супроводі непорочних білих лелек і лазурової барви фенікса опускалася до нього на рожевій хмарці.
«Хо-Чі,— сказала вона йому,— ти сягнув повної досконалості. Творець Всесвіту, маючи намір нагородити твою безмежну любов до квітів, кличе тебе в Свої сади небесні. Рушай зі мною!..»
Хо-Чі став на хмарину й повільно піднявся на небо. А за ним піднялись — хижа, дерева його саду, півонії — все, що він любив. Із хмари пролунав голос;
«Хто любить квіти і оберігає їх — примножує своє щастя й матиме блаженство. А той, хто поводиться з ними погано, знищує їх — буде нещасним і зазнає покари!»
Потім хмара заховалася за інші, а в повітрі війнув легенький зефір.
І з того часу,— підсумовує легенда,— селище, в якому жив Хо-Чі, перетворилось на селище праведника, котрий живим піднявся на небо, а місце, де був його сад, стало садом «ста кольорів».