Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Не менш поетична історія побутує в Китаї і про «дух півонії».
«Жив колись в одному з глибинних міст Піднебесної імперії молодий учений, котрий посвятив своє життя вивченню культури півоній.
Живучи самотою, лише серед книг та квітів, він дуже зрадів, коли одного разу на порозі його оселі без будь-яких запрошень з'явилася гарна дівчина й попросила дати їй яку-небудь роботу.
Радо погодившись, згодом він ще більше зрадів, коли дівчина виявилась не тільки прекрасною помічницею в догляді за півоніями, але й доброю приятелькою.
Вона була прекрасно вихована, знала придворний етикет, мала науковий рівень знань, писала поезії, займалась живописом...
Незабаром молодого вченого зачарували і грація, і краса дівчини, і її знання. Вона стала для нього необхідною і близькою.
Усе йшло гаразд. Молоді люди подобалися одне одному. Вона слухала його у всьому, виконувала найменші бажання, а він милувався нею і, ясна річ, невдовзі закохався.
Та раптом сталося непередбачене. Бажаючи одружитися з дівчиною, учений запросив до своєї господи жерця і ще до зустрічі з ним повідомив свою помічницю про свій намір.
Але ця звістка, замість порадувати, справила на неї гнітюче враження, і дівчина несподівано щезла.
Марно він кликав її, вона не відгукувалась.
Тоді, схвильований, засмучений, він кинувся на пошуки. І ось у темній галереї будинку вчений помітив її, але вона ковзнула, мов тінь, повз нього.
Нарешті він догнав дівчину, проте, коли хотів утримати, вона враз змаліла, сплющилась коло стіни і щезла в ній. Стала схожою на якийсь малюнок на поверхні, і лише губи її все ще ворушилися.
— Я вам не відповідала,— прошепотіла тінь,— коли ви кликали мене, тому що я не людська істота, я дух півонії. Ваша любов зігрівала мене, підтримувала людську подобу, і це було радістю — служити вам. А тепер, коли прийде жрець, він осудить вашу любов до мене, тому я не можу більше існувати в людській подобі. Я мушу повернутись у квіти. Прощайте, я вдячна вам за прихильність до мене і коротке щастя.
Учений стояв, приголомшений.
Хоч як переконував, хоч як благав її, після тих слів зображення дивовижної дівчини все глибше й глибше западало в стіну, барви малюнка ставали все блідішими, поки й зовсім зникли...
Відтоді вченому став світ немилий. Він полишив свої книги й науку, і тільки спогад про дорогу істоту, коли споглядав квіти, грів йому душу, а також думка про те, що, можливо, вона тепер в одній із цих прекрасних півоній.
Милуючись їхньою красою, він милувався нею, вдихаючи їхні чудесні пахощі, відчував її присутність...»
Не меншою повагою користується півонія у вірменів, вони вважають, що ця квітка зцілює біснуватих, виганяє бісів.
Така думка склалася в них на підставі переказу, що, нібито, Мойсеева теща, одержима бісами, рушила на гору, і там Господь показав їй півонію як засіб для зцілення.
Саме тому, за твердженням французького фольклориста Ролла-на, і викопують півонію з особливими урочистостями. По квітку вирушає священик з хрестом та святим Євангелієм і, звертаючись до неї, каже спочатку: «Вітаю тебе, траво». Потім читає над нею п'ять псалмів і додає: «Благословен Бог, що дарував заради праведного Мойсея цій рослині цілющу силу проти всіх хвороб. Молимо тебе, Господи, дай і нашій рослині таку саму владу над бісами та хворобами».
Такою ж славою користувалася півонія в Європі за середньовіччя. Тоді її прикладали до серця, лікуючи ядуху та подагру. У Швейцарії, в кантоні Аар, дітям при судомах одягали вінок із сімдесяти семи пелюсток півонії, а коли різались зуби,— з плодів виготовляли намисто й чіпляли дитині на шию. Ті плоди вважаються горіхами відьми. Півонію викопували з землі в березні, обов'язково — в сутінки, тоді лікувальні властивості мали найбільшу силу.
В Португалії і Данії квітку застосовували як засіб проти падучої хвороби, котру, як відомо, простолюд вважає різновидом біснування.
Для цього з плодів півонії роблять намисто і примушують хворого носити його на шиї протягом сорока днів. Для більшої ефективності щоденно один плід перетирають на порошок і дають випити з водою. У деяких місцевостях Франції таке намисто називається чотками святої Гертруди, і вважається лише тоді цілющим, коли змочене святою водою, нанизане на червону нитку голкою, яка ще не була у вжитку.
Мовою квітів у східних народів півонія означає «сором'язливість», звідси, очевидно, і вислів: «вона спалахнула, мов півонія»,— про дівчину, яка почервоніла. Але з іншого боку, ця квітка — символ незграбності, нерозумних гордощів, про що Мантегацца розповідає ось яку казку: