Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
— Просимо далі! Далі, пане меценасе![81] — відізвалося кілька голосів нараз.
Гук обвів їдальню переможним поглядом: що, цікаво?
— Пункт п'ятий: «Послати від імені «Просвіти» делегацію на Радянську Україну… щоб вони, делегати, познайомились з досягненнями на культурно-освітнім полі трудящих Радянської України».
— У… ух… ш… — свистінням знявся в їдальні загальний вигук здивування, обурення й іронії.
Аврельця Річинська делікатно доторкнулася ліктя Безбородька, який очима шукав Нелю:
— Я перепрошую, пане докторе, я хотіла б знати, як ви думаєте? Видно, що на Україні все ж таки щось будується, якщо ці… (обминула слово «сельробівці» як непристойне своїм звучанням) хочуть туди посилати делегацію. Я так думаю. А ви, пане докторе?
— Пізніше, пізніше поговоримо на цю тему, панно Аврельцю, — відсторонився від неї рукою Безбородько.
Якийсь целебсина[82] за протилежним столом припрошував Нелю сісти біля себе, а вона чемно відмовлялася.
Отець Ілакович, який пропустив повз вуха перший параграф, тепер з насторожено витягненою в бік доктора Гука головою вичікував, що той ще щось скаже цікавого. Але доктор Гук сказав уже все, що мав сказати.
— Цікаво, — задумливо промовив наче про себе Ілакович. — Цікаво! Навіть дуже цікаво…
— Отче парох! — знічев'я вигукнув отець Голубінка. — Отченьку парох! — Качуровий чуб розвіявся йому на чолі. Розстебнута на грудях ряса оголювала рожеві, покриті золотим пушком груди. Очі блищали, як дві скляні кульки. — Не будемо собі сушити голови над цими проблемами, отче парох. Ми й так дістали від преосвященного інструкції вислати… вислати бодай… — по скільки то? — ага, бодай по три, — він показав пальцями через столи «три», — делегати на матірний з'їзд, перепрошую дуже, на з'їзд матірного товариства[83].
Отець Михайло Річинський значуще кашлянув:
— Отче Модест… гм… гм… я вважаю, що про тайні інструкції єпископату… не зовсім доречно прилюдно розповідати… гм… гм…
П'яний Голубінка на зауваження отця Михайла зневажливо махнув рукою.
— Виберемо, — гукнув він до вуйка Ілаковича, — виберемо не по три, а по чотири делегати… своїх делегатів і не дамо слова на зборах тій банді. Не дамо, татку!
— Не дамо! — гримнув кулаком об стіл отець Олександр, аж жінки ахнули. — Не дамо! А тепер вип'ємо за погибель наших ворогів живих і ненароджених — го-го-го! Ну, піднімемося, брати, ану, давайте одноголосно: «Згинуть наші воріженьки». А пробачте, ми… на тризні по біднім Аркадію. Ну, нічого… нічого… ми собі надолужимо зате на зборах «Просвіти». А тому бандитові, що довів бідного Аркадія до могили, потрощимо кості. Я перший, го-го, як допаду його своєю палюгою…
— Про це пізніше, отче добродію, пізніше, — з усіх боків почали зацитькувати отця Олександра священики.
Була вказівка з самого єпископського ординаріату, щоб випадок на вічі в Калиниці не розголошувати; крім того, дружина й дочки покійного знали про цей випадок тільки те, що на вічі покійний розхвилювався і це призвело при його прогресуючому склерозі до крововиливу в мозок.
— Отця Олександра вже зовсім знеміг алкоголь, — відізвався отець Михаїл.
— Кого це ви збираєтесь знешкоджувати, отче Олександр? — спитав з кривою посмішкою отець Кушнір. Племінниця Оля, яка саме проходила повз їх столи з кошиком накраяного хліба, стала як вкопана.
— Шановний канонік, як теє… трохи, то завжди збирається трощити комусь кості, — поспішив пояснити Олі вуйко Ілакович.
Ольга подивилася на нього з виразом такого недовір'я в очах, що той, не знаючи, що робити від збентеження, нахилився до своєї дружини й поправив їй шпильку у волоссі.
За світським столом хтось розповідав анекдот, і при столі деканів спроквола втихомирювалося.
— «А як же вам, Іване, живеться?
— Я тепер не Іван, тільки Джон!
— Про мене хай буде і Джон. А що ви вранці робите?
— Нічого не роблю. Лягаю на веранду й лежу.
— Приємна робота. А що ви, Джоне, ополудні робите?
— Теж нічого не роблю. Лягаю на веранді й газету читаю.
— А що ви, Джоне, ввечері робите?
— Лежу на веранді й слухаю соловейка.
Приходить той чоловік додому, а жінка питається:
— А що там наш брат Іван поробляє?
— Та він, — каже чоловік, — уже не Іван, а Джон.
— Хай буде Джон, — відповідає жінка. — А що там наша братова Варвара?
— То вже, жінко, не Варвара, а Веранда…»
— Вульгарно й примітивно, — скривила губи молода Ілаковичка, а тітка Рузя, до свідомості якої долетіла тільки остання фраза, запитала голосно:
81
Адвокате (з пол.).
82
Піп, який прийняв безженство (з пол.).
83
Товариства, що ставить перед собою мету захищати інтереси якоїсь народності.