Рент. Усна біографія Бастера Кейсі
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4243-9
- Переводчик: Вікторія Наріжна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Рент. Усна біографія Бастера Кейсі». Краткое содержание книги:
Ззаду до мене наближався чоловік, ідучи по смузі найглибшої води, пласкої, мов скляна дорога. Довкола нас сама крига. Він сказав: «Ну от, хіба ти не красуня…» Над ним пливло різдвяне небо, синє, наче вишивальний шовк.
Ехо Лоуренс: Вони не знають, що я бачила, але я прокинулася на задньому сидінні й побачила, як Шот цілував Недді Нельсона в губи. Шот сказав: «Ну от, тепер ти заражений».
І Недді сказав: «Дуже на це сподіваюся, бо більше я цього не робитиму».
Айрін Кейсі: Чоловік потягнувся, щоб помацати рукав мого светра, й сказав: «Хіба не краса?»
Я смикнулась і відступила, міцно стиснувши в кулаку золоту монету, щоб сховати її, — що як вона його? Кивнувши на рогози, я сказала: «Це дикі собаки, містере».
Ви б бачили його очі та рот — ще те видовище. Не усмішка чи нахмуреність, а радше так, як би ви дивилися на самоті. Пальці чоловіка зарилися в плетене прядиво, і він сказав: «Розслабся».
Я сказала йому: «Не треба, містере». Я сказала: «Не тягніть, будь ласка».
Він потягнув до себе рукав, розтягуючи його, та так сильно, що чути було, як затріщав шов на плечі, луснула нитка, і він сказав: «Я не зроблю тобі боляче».
Ховаючи в долоні монетку, намагаючись її врятувати, я могла покладатися тільки на одну руку. Щоб урятувати свого светра, я підступила ближче, кажучи: «Ви його зараз порвете…»
Недді Нельсон: Ви не знали, що сказ — це ключ?
Айрін Кейсі: Светр, біле прядиво, вив’язане сіткою. Акрилова павутинка. Пальці обох його рук заплелися, зарились у вузлики та петлі, і коли він упав на коліна, його вага потягла мене донизу. Застібнута на всі ґудзики, я щосили відверталася від пари, що виходила з диханням із його рота, і коли він ковзнув, розпластуючись на брудній кризі, то поволочив за собою і мене. Ми були зв’язані й сплетені разом.
Довкола нас у густих кущах брехали собаки. Чоловік стиснув губи в купку, мов для поцілунка, і сказав: «Тссссс. Тихенько». Серце під його пальтом билося один раз за той час, за який моє підстрибувало всі чотири.
Його очі обернулися до гавкоту, до псів, і я сказала собі, що він мене рятує. Зі мною все добре. Він просто згріб мене й потяг униз, щоб захистити. Він чув, як наближається собача зграя, і хотів, щоб ми сховалися.
Коли гавкотіння стихло вдалині, посунувшись нижче за річкою, він, так само не виплутуючи пальців з мого светра, дивився на мене, надто близько, щоб бачити хоч щось, крім очей. Торкаючи мої вії своїми, він спитав: «Ти коли-небудь замислювалася, хто твій справжній татко?»
Недді Нельсон: Хіба не сказ ламає твій порт, так що ти більше не можеш форсувати піки? Хіба після цього ти не стаєш вільним для флешбека?
Айрін Кейсі: Пам'ятаю, я намагалася затримати дихання, бо щоразу, як я видихала, він сильніше навалювався на мене, і наступний вдих виходив уже не таким глибоким. Усе меншим і меншим, руйнуючи всі мої нутрощі, аж поки перед очима в мене не затанцювали яскраві зірочки. У синьому шовковому небі.
Він сказав: «Я слідкував за твоїм сміттям».
Пам’ятаю довгі рукави мого светра, закручені й загорнуті довкола мене, туго, як на тих сорочках, що їх у кіно вдягають на божевільних, щоб вони не могли поворушити руками. Кожен, кожен мій пальчик був заплутаний по-своєму.
Завдяки сміттю, сказав він, «я знаю, скільки годин і скільки хвилин минуло від твоїх останніх місячних». І він сказав, що дитинка, яку він мені зробить просто зараз, майже напевно буде хлопчиком. Він буде королем, цей хлопчик. Імператором. Генієм, який зробить мене найбагатшою та найшанованішою з-поміж усіх жінок.
І з кожним моїм видихом він налягав згори все сильніше, і мій наступний вдих був усе меншим, аж поки я не впала в напівсвідомість.
Недді Нельсон: Хіба не тому уряд тиснув на всіх, щоб установлювали порти? Щоб не було забагато руйнувальників, які можуть гратися з історією?
Айрін Кейсі: Повітря пахло ніби чиста вода в чистій склянці спекотної днини. Крига не пахла нічим. Тверда закрижаніла багнюка. Цілковито промерзла річка. Ніякого вітру. Ніби ми були поза часом. Нічого не відбувалося, крім нас.
Він казав, що хлопчики-сперматозоїди пливуть швидше, але дівчатка-сперматозоїди живуть довше, і його дихання було наче відрижка після свинячих ковбасок на сніданок.
Я сказала, що мені треба попісяти.
І він сказав: «Коли закінчимо».
Недді Нельсон: Невже ви не знаєте про прихований урядовий ефект? Люди навіть не знають, що форсують його, але хіба не цей ефект змушує вас стирчати тут, замість того щоб піти й міняти історію?