Переспівниця

— Ну що, пошукаємо щось попоїсти?

Окрім аптечки і камер, у нас не було нічого, тільки наші однострої та зброя.

Півзагону залишилося в кімнаті наглянути за Пітою, а заодно дочекатися звернення Снігоу, решта ж вирушили на пошуки харчів. У цьому незамінним виявився Мессала, бо він мешкав у схожій квартирі та добре уявляв, де тут зазвичай зберігається їжа. Наприклад, він знав, що припаси можуть бути за дзеркальною панеллю у спальні, так само як і у вентиляційній системі в коридорі. Тож хоча кухонні шафи були порожні, в інших сховках назбиралося зо тридцять бляшанок консервів і кілька коробок печива.

Такі таємні припаси викликали бридливість у солдатів з Округу 13.

— Хіба це не протизаконно? — запитала Ліг 1.

— Аж ніяк — у Капітолії усі вважали б вас дурнем, якби ви не робили запасів на чорний день, — пояснив Мессала. — Ще перед Червоною чвертю люди почали запасатися дефіцитними товарами.

— А в інших округах у цей час усього бракувало, — мовила Ліг 1.

— Твоя правда, — відповів Мессала. — Але тут таке життя.

— Наше щастя, бо що б ми зараз їли на вечерю? — сказав Гейл. — Беріть собі кожен бляшанку консервів.

Дехто з загону завагався, та як іще нам було ділити їжу? Щось я була не в гуморі ділити все на одинадцять частин, беручи до уваги вік, вагу тіла й фізичне навантаження. Я полізла в коробку й дістала якусь тріску в олії, аж тут Піта простягнув мені бляшанку.

— Ось візьми.

Беручи бляшанку, я й не підозрювала, що там. На етикетці було великими літерами написано «Тушкована ягнятина».

На мене накотилися спогади, і я міцно стиснула вуста. Крізь каміння пробивалися важкі краплі дощу, я невміло фліртувала, а у прохолодному повітрі печери плавав аромат моєї улюбленої капітолійської страви… Отже, Піта теж це пам’ятає. Якими щасливими, якими голодними і якими близькими ми були тоді, коли Геймітч прислав нам смаколики!

— Дякую, — я зірвала покришку. — Навіть чорнослив є.

Зігнувши покришку, я скористалася нею як ложкою і вкинула трохи ягнятини до рота. Тепер ще й смак нагадує мені про арену.

Ми саме пустили по колу коробку вишуканого печива з кремом, коли з телевізора знову долинув сигнал. На екрані під звуки гімну з’явився герб Панему. Одна по одній вискакували світлини загиблих — точно так само трибутів на арені сповіщали про смерть їхніх суперників. Спочатку з’явилися чотири фото нашої знімальної групи, потім обличчя Богза, Гейла, Фінея, Піти і наостанок моє. Якщо не рахувати Богза, Капітолій не вшанував своєю увагою жодного солдата з Округу 13. Може, через те, що там не знали нікого з них, а може, вважаючи, що смерть цих людей публіці байдужа. А тоді з’явився президент власного персоною. Він сидів за шикарним столом, за його спиною красувався прапор, а в петлиці виблискувала свіжа біла троянда. Гадаю, останнім часом над ним добряче попрацювали косметологи, бо його губи здавалися ще пухкішими, ніж зазвичай, та й візажистам не варто було його так нарум’янювати.