Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Попри те, що казав їм день тому Верховний Шериф, декілька чоловіків мали на собі кушаки різних кольорів, але загалом Роланд не почувався чужаком у своїй білій шовковій сорочці, вузькій краватці і вузьких брюках-дудочках. На кожного чоловіка в кушаку припадало троє в негарних, без смаку пошитих піджаках квадратної форми, які асоціювалися в нього зі скотарями, що прийшли в неділю до церкви, а ще декілька (здебільшого молодих чоловіків) були взагалі без піджаків. На деяких жінках були коштовності (хоча й не такі дорогі, як рубінові кульчики сей Торін), у кількох був такий вигляд, наче вони недоїдають, але їхнє вбрання було Роландові знайоме: довгі сукні з круглими комірцями, з мереживною облямівкою нижньої спідниці, що виглядала з-під сукні, темні черевики на низьких підборах, сітки на волоссі, де часто виблискували коштовності, як у Олів і Корал Торін.

Аж раптом він побачив ту, яка відрізнялася від усіх.

Авжеж, то була Сюзен Дельгадо, мерехтлива і сліпучо-прекрасна в своїй блакитній шовковій сукні з високою талією і в квадратному корсеті, що відкривав поглядові верх грудей. На шиї вона мала сапфіровий кулон, порівняно з яким сережки Олів Торін блякли й виглядали як дешева підробка. Сюзен стояла коло чоловіка в кушаку кольору розжарених вуглин. Той жовтогарячий колір символізував баронію, і, напевно, чоловік був господарем будинку, але тієї миті Роланд не бачив нікого, крім Сюзен Дельгадо — її блакитної сукні, засмаглої шкіри, делікатних рожевих трикутників на щоках, надто світлих і досконалих як для косметики, її волосся, яке вона нині розпустила і яке тепер стікало до талії хвилею найчистішого і найсвітлішого шовку. Зненацька його охопило бажання, раптове, і всеосяжне, і таке глибоке, що від нього аж замлоїло в грудях. Ким би він не був і для чого б сюди не приїхав — усе здавалося другорядним і неважливим порівняно з нею.

А тоді вона повернулася і помітила його. Її очі (тепер він побачив, що вони сірі) майже непомітно розширилися. Губи — ті губи, що торкалися його губ на темній дорозі, подумав він із подивом, наче це трапилося не з ним, — трохи розтулилися. А тоді чоловік, що стояв поряд із Торіном, теж високий, теж кощавий, з вусами і довгою білою шевелюрою, яка спадала йому на плечі, обтягнені темною тканиною піджака, щось мовив, і вона повернулася до нього. За якусь мить компанія довкола Торіна розсміялася, і Сюзен разом із ними. Чоловік з білим волоссям не приєднався до них, а просто ледь помітно посміхнувся.

Роланд відчайдушно сподівався, що на його обличчі не написано, як сильно калатає в нього в грудях серце. Його вели просто до цієї компанії, яка розташувалася поблизу чаш із пуншем. Якось наче здаля він усвідомлював, що кістляві пальці Раймера стискають йому руку вище ліктя. Чіткіше він відчував змішані пахощі парфумів, олії зі стінних ламп, запах океану. І цілком безпідставно подумав: «Ох, я вмираю, вмираю».

Опануй себе, Роланде з Ґілеаду. Припини дуріти, заради свого батька. Тримай себе в руках!