Чаклун та сфера. Темна вежа IV

І я не розказуватиму таким людям, як ви, адже ви вже, певно, бачили більше таких учт, ніж я — гарячих обідів, так от, я не розказуватиму вам, що краще не запізнюватися.

— У костюмах? — занепокоєно спитав Катберт. — Бо ви ж розумієте, ми довго їхали сюди, майже чотириста коліс подолали, і не брали з собою вечірні костюми й кушаки.

Ейвері захихотів, і цього разу його сміх був трохи щирішим, подумав Роланд, бо він відчув, що так званий Артур виказав свою недосвідченість і невпевненість.

— Ні, юний пане. Торін розуміє, що ви прибули сюди робити свою роботу. Майже як ковбої, хе-хе! Глядіть, щоб вам не загадали витягувати неводи з затоки!

Раптом у кутку вибухнув сміхом Дейв, помічник з моноклем. Мабуть, подумав Роланд, щоб зрозуміти цей жарт, треба бути місцевим.

— Надягніть якусь свою найкращу одежину, та й по всьому. Кушаки у нас ніхто не носить, у Гембрі так не вдягаються. — І знову Роланда вразила насмішкувата зневага до його рідного міста і баронії та неприязнь до чужинців, яка за нею ховалася.

— Все одно завтра ввечері вам доведеться більше працювати, ніж розважатися. Гарт запросив заможних фермерів, конярів і власників худоби з цієї частини баронії. Не те щоб їх було багато, бо з західного боку Крутояру Меджис межує з пустелею. Проте на завтрашній учті будуть усі, чиє добро ви приїхали обраховувати. Гадаю, ви переконаєтесь, що всі вони віддані Альянсові й готові допомогти. Там буде Френсіс Ленґіл із «Рокінг Б»… Джон Кройдон з ранчо «Піаніно»… Генрі Вертнер, який по праву носить титул головного скотаря і коняра баронії… Геш Ренфрю, якому належить «Ледача Сюзен», найбільша конеферма в Меджисі (хоча ви, хлопці, мабуть, звикли геть до інших масштабів)… будуть також інші. Раймер вам усіх відрекомендує і введе в курс справи.

Роланд кивнув і повернувся до Катберта.

— Завтра ввечері твій зоряний час.

Кивком голови Катберт підтвердив, що розуміє.

— За мене не хвилюйся, Вілле, я їх усіх запам’ятаю.

Дивлячись на них поверх склянки, Ейвері відсьорбнув ще чаю. Його обличчя мало при цьому настільки лукавий й фальшивий вираз, що Роланд мимохіть здригнувся.

— У більшості є доньки шлюбного віку, яких вони привезуть із собою. Ви, хлопці, роздивіться там як слід.

Роланд вирішив, що для одного ранку з нього годі й чаю, і лицемірства. Він кивнув, випив склянку до дна, всміхнувся, сподіваючись, що його усміх щиріший, ніж у Ейвері, та звівся на ноги. Наслідуючи його приклад, Катберт і Алан вчинили так само.