Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Ні! Будь-що-будь, я не зміг би поцілувати руку Корзо-вої нізащо в світі, якби знав, що то за рука, — твердо сказав Лаговський. — Та й для кого хочете, найелементарніша етика не була б дозволила цього!
— Ба ні, Андрію Івановичу! Ви б і дуже добре знали, що то за рука, тільки ж були б собі сказали от як: «Це все неправда, що люди брешуть, а Корзова — гарна людина». Та й поцілували б були обидві їй руки, та ще й вірші б написали на тему про людський наклеп, та й силувалися б себе самого впевнити, ніби ви собі вірите... Бо на те з вас поет-ідеаліст... І Ломоносов, сам поет, не дурно каже: «А муза єсть такая девка, которую завсегда изнасильничать можно». Ви б були й направду «изнасильничали» її. Ви б написали були поетичний поклик до неї:
Поезіє! Супутнице моя!..
...Як попадався я в житейський бруд —
Робила ти одно з великих чуд:
Ховала все під фантастичним флером,
Як під сріблястим місячним етером.
— Ні, Андрію Йвановичу! — фамільярно додав Володимир, плескаючи професора по плечі. — Нам нема чого в чотири очі, одному перед одним, бути римськими авгура-ми-дурисвітами та вдавати святу серйозність, кажімо начисто. Покопайтеся не в своїй свідомості, ба глибше: в своїй підсвідомості, in Ihrem Unterwissen — і ви побачите, що я правду кажу.
Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському. Він хвилину подумав.
— Неправда! — запротестував він нарешті. — Коли я любив або хвалив людей, то, здається, завжди був щирий і перед самим собою, мабуть що, ніколи не брехав!
— Гарні слівця — оті: «здається», «трохи чи ні», «мабуть що» — і т. ін., — зареготавсь Володимир. — Зовсім, як вірменське par amour. Чули?
— Ні, не чув, — з неохотою буркнув професор, передчуваючи, що Володимир плесне якусь мерзоту.
І не помиливсь.
— Питаються у вірменина: «Карапете! Скажи, чи оддавалася коли тобі якась жінка par amour1?» — заходивсь оповідати Володимир. — «А що воно таке значить, дюша моя, оте «пар амур»? — «Себто без грошей, дурно». — Карапет подумав, подумав, отак як ви тепер, та й каже: «Атож! Так! Було один раз і par amour, без грошей, дурно... або краще сказати — трохи чи не дурно: тільки за п’ять копійок». Всі ви, поети-ідеалісти, страх як скидаєтеся на того вірменина.
— Чого ви прийшли до мене, недобрий чоловіче! — зашепотів Лаговський, геть обурений на безкраю Володими-рову нахабність. — Хіба я прохав вас одвідувати мене?!
— Мене мама послала, я й пішов. Вона думає, що з вас невинна душею дитина, чистий серцем товариш для її непорочних синів... то маєте прийти... Дарма, що тепер ви для них самих, братів моїх, уже й не цікаві. Ну, та батьки ніколи не знають того, що одбувається в душі їхніх дітей, — саркастично одказав Володимир. — Про вашу літню туапсинську історію з «трапезундською вдовичкою», що виснажила ваші нерви своєю дикою сексуальністю, мама не знає. Ба й брати мої не догадуються. Ви і для них — дитина-поет. Може, скучненький, та будь-що-будь — таки поет... Приходьте, коли вони ще того бажають... Не бійтеся, я не розкажу їм нічого, нехай уважають вас за святого «ацтека». (Це він навмисне перекрутив «аскета» на «ацтека»).
Професор утратив рівновагу.
— Все, все розкажіть усім! Розкажіть кому хочете! Рознесіть по цілому світові! Тільки мене покиньте самого! — покликнув він нервовим голосом. — Заволоділи моєю прихильністю, кров і соки серця мого забрали, вбили мене, вкинули в домовину — та ще й сюди в мою домовину приходите мене мучити, як вампір той!.. І цинічно оповідаєте історію про Корзову, щоб і я смакував ваш цинізм!.. Я більше з вами, Володимире, не знайомий, я й здоровкатися й прощатися з вами не хочу... Ідіть геть!.. І до ваших сім’ян я не прийду, позабудьтеся всі про мене!..
Володимир здивувавсь. Він ніколи був не сподівався, що розмова раптом набере такого характеру. Адже те все, що він казав Лаговському тепер, не дуже виходило з-поза рамок і тем звичайних їхніх літніх балачок. Тільки, що тоді Лаговський був прихильно казав: «Володимире, ви все проти себе видумуєте!» — а тепер поставивсь інакше. І Володимирові забажалося помститися. Несподівано одна злісна думка прийшла йому до голови.
—Не прийдете до нас, бо це буде «негігієнічно»? — лукаво вимовив він. — То ви сами признаєте, що відносини ваші до моїх гарних братів були негігієнічні?