Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
— Це я був узяв його, щоб пошукати, чи не знайду тут чогось для історії математики, — пояснив Лаговський, — в цих його енциклопедичних «Питаннях і одповідях» може дещо трапитися цікаве й для моєї спеціальності.
— Ач! То ви й грецької мови не призабули ще й досі?.. От лінгвіст! Або, може, там десь на півдні ви й живу грецьку практику мали?
— Ні! — хитнув головою Лаговський. Щось його боляче вкололо.
Доктор написав рецептика — про всякий випадок, мовляв. Далі попрощався. Лаговський подякував йому за те, що він його навідав.
— Що ви робите, колего, щоб чутися отаким безжурним? — спитав він його на прощанні, сумовито всміхаю-чися.
— Що роблю?.. Гм... Як вам сказати?.. А що то у вас он там лежить? Чи не Щедрін, бува?.. Еге, Щедрін... Ну, то пригадайте собі принцип одного з його героїв: ніколи не задумуватися над життям, а хапати його нашвидкуруч, спохвату, згаряча, отак, як воно само згаряча ставиться перед вами: «Жизнь наша здешняя подобна солянке, которую в тракти-pax подают. Когда ее ешь смаху, ложка за ложкой — ничего, словно как и еда! А коли начнешь ворошить да разглядывать — стошнит!» Прощавайте, товаришу!..
Безжурний професор медик пішов, а професор поет Лаговський гірко задумавсь. «Такі самі слова й я безжурно був казав недавнечко, коли життя моє щасливо розстелялося передо мною, — подумав він. — А тепер і радий був би ковтати життя «смаху», спохвату, та нема чого!.,»
І знов згадалися щасливі дні, як приятелював він із Шмід-тами. І занило серце щемлячим болем. І пригадалася ціла низка літніх подій, що чіплялися одна за одну ланцюжком і тягли одна одну за собою. Все нещастя почалося з любовної історії, яка одбулася поміж ним і Зоєю та й зробила з нього труп. Не будь того розпутного кохання, не було б і всіх дальших подій.
Зовсім машинально він узяв в руки грецьку книжку Ана-стасія Сінаїта, яку був витяг доктор. Думка в Лаговського була про Зою, а пальці несвідомо перегортали грецький текст. Як стій Лаговський скинув очима на одне місце — і ще гірш йому стало: Дгю у ар екп (тоаас evwtoxaxoi ёх тог) оозратоq: |ліа — лол/аіпс; uo/дншаа, .vcu ціа аушСоиоа, той f soxiv т| отгара xai то 5dvpuov— вичитав він. Він поглянув на заголовок статті — це була стаття про любодіяння та нечисті сни. «Єсть в людській природі така вода, що, як вибіга з тіла, то святить його. То сльоза. І єсть в людській природі така вода, що, як вибіжить з тіла, то споганить його: то — сперма».
Разом з тим у голові майнув десь вичитаний уривок з російського вірша про якогось бедуїнського доісламського витязя:
Женским телом не сквернил свое он тело.
«Я і скверний, я і труп, — подумав Лаговський. — Але що ж діяти!.. Коли труп, то й будьмо трупом! — безнадійно махнув він рукою. — Знов, як давніш, покину все живеє, політику ж найпаче, житиму самою математикою та ідеями Ренесансу або ідеями підземної археології чи надземної астрономії... А коли пощастить, то посунуся й далі: спробую ще й од тих мертвих наук одкинутися, житиму без думання, без ідей, худоб’ячим життям на зеленій паші».
Він одяг пальто і вийшов посидіти на бульвар. Було багацько народу, бо на бульварі грали музики. Народ лавою сунув коло професора, все гуло, як рій в улику. А професора не кидала неодзивна думка про те, що якби не було літньої його розпусної історії, то жив би він і досі щасливий, і що неплатонічне кохання є джерело всіх нещасть для людства. А люди, диви, пнуться до кохання!.. І всі, хто тут є на бульварі, всі одного й того самого бажають!..
Згадалися й слова цинічного Володимира, старшого із Шмідтів, про сексуальний «фосфоричний дощ», який ллється понад головами згуртованої юрби; здалося Лаговському, що й сам він навіть бачить того доща... І цілий світ — наче дом розпусти.
Шумить-кипить бульвар. А я сиджу сумливий,
Дивлюся на людей...
В старих і в парубків я думи женихливі
Вичитую з очей.
Гляджу й на хлопчаків... А в них якії мрії?
Яку таять мету? —
Принести на вівтар — на груди до повії —
Невинність молоду.
Гляджу й на Немовлят... Кумедні споминання
Викликує той рід;
Що кожне, кожне з них із акту спарування
Прийшло на білий світ.
Народ, як лава, пре, і тиснеться, і треться...
Шумить-кипить бульвар.
Огидно на душі... і цілий світ, здається,
Великий лупанар...
Такі думки снувалися в його голові.
VI
Настали лекції, робота із студентами. Вересень збігав непомітно за новими тими університетськими враженнями. Додавалися ще й інші враження. В одному з товстих місячників з’явилася дуже прихильна оцінка поетичних писань Лаговського, а з Академії наук прислали йому золоту медаль за математичне писання. Про це й у газетних телеграмах скрізь оповіщено було. Прочитали про це й Шмідти; а вони вже повернулися з Кавказу.