Чінгісхан

Так мріяли монгольські воїни, посуваючись до берегів ріки Джейхуна, на північ, у багаті рівнини Хорезму.

Сини Чінгісхана Джагатай і Угедей квапилися прибути першими, щоб захопити це місто раніше, ніж з’явиться старший їхній брат, Джучі. Адже він згідно з духівницею великого кагана одержує під цілковиту владу разом з Кипчацьким степом весь Хорезм.

Джучі-хан, розсердившись за те, що в майбутній столиці його уділу братам дозволено взяти участь у розподілі багатства, вирішив не поспішати; він займався улюбленим полюванням на диких коней і байдуже говорив:

— Без мене вони все одно Гурганджа не візьмуть. Нехай вони спочатку розіб’ють собі лоби.

А Джагатай, заздрісний і жадний, під час своїх пиятик клявся:

— Джучі одержав занадто великий уділ. І хоче всім найкращим заволодіти сам. Йому я Гурганджа не віддам, спочатку я зруйную його дощенту.

Гургандж, столиця династії хорезм-шахів, місто пихатих кипчацьких ханів, багатих купців, вправних ремісників і різноплемінних рабів, після вторгнення монголів до Мавераннагру, переживав тривожні часи.

Після втечі шахині Туркан-Хатун, яка тримала місто в шорах, і від’їзду всіх родичів династії хорезм-шахів, багатолюдна столиця залишилася під владою кипчацьких верховодів. Кожний з них мріяв хоч на один місяць, хоч на один день стати верховним повелителем мусульманських земель. Однак поки хани і беки сварилися, кипчацький бек Хумар-Тегін, не чекаючи, щоб його підняли на «білій повстині шани», сам оголосив себе султаном Хорезму. Всі беззаперечно йому підкорились, і сивобороді імами в мечетях почали старанно за нього молитись.

Новий володар Хорезму, Хумар-Тегін, насамперед показав свою владу в ревності до релігії ісламу: він наказав відшукувати і саджати в башту тих, хто не ходив щодня на молитву до мечеті. По всьому місту разом з озброєними стражниками ходили раїси. Вони палками наводили порядок і карали не досить богомільних. Новий султан призначив головним начальником охорони міста свого родича Алла ед-Діна Ель-Хайаті і збільшив число нічних сторожів за рахунок нових податків. Проте розбої в місті анітрохи не зменшились, особливо грабували склади хліба і рису. Зростала тривога, — всі побоювалися, що станеться з жителями великого міста, коли прибудуть страшні монгольські вершники.

Султан Хумар-Тегін через оповісників та імамів заспокоював населення, запевняючи, що монголи зовсім не підійдуть до Гурганджа, що вони вже наситились, пограбувавши Бухару, Самарканд і Мерв, і навіть готуються вирушати назад до своїх степів.

Гургандж, здавалося, жив своїм колишнім життям: так само вранці з височини мінаретів азанчі закликали правовірних на молитву, так само на базарі купці сідали біля розкладених товарів і запрошували покупців; так само безперервною юрбою йшли перехожі по вузьких вулицях, але торгове і ремісниче життя міста з кожним днем завмирало.

Купці скаржилися, що торгівля занепадає, а в декого майже зовсім припинилась. Покупці тільки питалися про ціни, прицмокуючи, похитували головами, але не купували, хоч ціни на товари вже знизилися наполовину.