Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Чінгісхан - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Чінгісхан

Электронная книга - «Чінгісхан». Краткое содержание книги:

У романі В. Г. Яна (Янчевецького) «Чінгісхан» оповідається про нашестя татаро-монгольських орд на Хорезмське царство в 1220 році, падіння Отрара, Бухари, Самарканда, Гурганджа, про битву із загонами князів Київської Русі на Калці.
1 ... 90 91 92 93 94 95 96 97 98 ... 145
Перейти на страницу:

— Дайте йому коржів, сушеного винограду і всього, що в мене є, — наказав «чорний вершник». — Розповідай далі, дервіше, до сходу сонця вже недовго…

Хаджі Рахім, поволі випивши чашку кислого молока, розповідав далі: «Тим часом син шаха безжурно розважався в саду під розлогим карагачем і годував скибками дині своїх улюблених жеребців. Раптом до нього наблизився закутаний по самі очі один з відданих йому друзів, які були скрізь, і тихо розповів, що гостя з пустелі схоплено біля стіни його саду, одведено до начальника шахської охорони і звідти його потягли до башти Відплати.

Молодий хан спалахнув од гніву. Він наказав усім своїм джигітам сідати, на коней і бути готовими до бою. З сотнею озброєних вершників Джелаль-ед-Дін помчав у місто, розганяючи вуличних сторожів, які вибігали назустріч, і прискакав просто до старої високої башти, біля якої відбувалися страти. Похмурий сторож від страху втік, і джигіти сокирами виламали вхідні двері. Джелаль ед-Дін піднявся сходами на самий верх башти, і там довелося, знову виламати другі двері.

Коли їх розчинили, то відсахнулись: прямо за порогом починалася чорна порожнеча, а праворуч на стіні, на невеликому залізному гаку висіла людина. Джигіти обережно зняли її і витягли на сходи. Джелаль ед-Дін взяв засвічений факел і пробував глянути вниз. З глибини дивилися блискучі очі і чулося злісне гарчання. Хан шпурнув палаючий факел. Крутячись, полетів він униз, і з скавучанням відскочили врозтіч великі волохаті собаки-людожери.

— Клянусь, — сказав він, — коли б я став шахом, то я зберіг би оцих страшних псів, щоб вони пожерли тих, хто придумав оцю страшну башту.

Молодий хан спустився з башти і сів на коня. Другий осідланий кінь ждав Кара-Бургута. Тісним натовпом джигіти проїхали через місто і, як тільки вони минули кам’яні ворота і спереду відкрилася рівна далечінь безмежного степу, Джелаль ед-Дін сказав врятованому Кара— Бургуту:

— Чи ти не подумав, що я навмисне запросив тебе до свого палацу, щоб ти потрапив до рук шахських катів? Я б хотів знову запросити тебе до мого саду Тілляли, але боюсь, що тепер ти ще раз можеш потрапити до лап собачих слуг ката Джіхан-Пехлевана…

— Таких чорних думок у мене не було. Дозволь мені повернутися до моєї рідної пустелі. Хоча там голі піски, чахла трава і солонувата вода, але там більше волі і щастя, ніж тут, серед пишних палаців, високих башт і мідних стін.

— Я не буду тебе затримувати. Я б хотів іще виконати якесь твоє бажання, адже ти постраждав через мене.

— У мене тільки одна просьба. Мої кати, обкутавши мене рибальською сіттю, зняли з мене мій славний меч-кончар. Поки я не відберу його у того хвалька, який наважився носити його, чи не дозволиш ти на якийсь час взяти блискучу шаблю в одного з твоїх джигітів?

Молодий хан одчепив з пояса свою шаблю, прикрашену бірюзою, сердоліком та яхонтами, і передав Кара— Бургуту.

— Носи її з славою і виймай з піхов лише проти ворогів нашого племені, а не проти мирних караванних подорожніх. Цей благородний вороний кінь, на якому ти сидиш, віднині теж твій. На ньому ти вирушиш у похід проти ворогів батьківщини.

— У мене ще одна до тебе просьба, — сказав Кара— Бургут.

— Кажи!

— Чи не можеш ти, знаючи все, що діється в шахському палаці, сказати мені, що сталося з дівчиною нашого туркменського племені на ім’я Гюль-Джамал? її силоміць викрали шахські грабіжники, сказавши, що вона поступить до палацу, щоб розважати старезного шаха.

— Знаю. Для цієї дівчини Гюль-Джамал шах наказав поставити окрему юрту, в одному з палацових садів. Але дівчина виявилась гордою і непокірною. Я боюся, що її спіткає сумна доля всіх непокірних полонянок нашого шаха.

— Спасибі тобі, мій великодушний визвольнику! — сказав Кара-Бургут. — Якщо тобі потрібне буде моє життя, виклич мене, і я прийду негайно, хоча б мені довелося пробиратися через гори і безодні.

Кара-Бургут повернув вороного коня і поскакав до своєї пустелі. Незабаром він змінив напрямок і виїхав на дорогу, яка веде в бік найпрекраснішого з міст, що потопає в садах, Самарканда.

Поволі ступав кін, а джигіт співав: Це вітер співа, як мила в далекім вітанні… Кого ж не зворушить те слово її любовне? Нехай на шляху, за каменем кожним, загибель, — На кожній путі вона вартує безмовно…[123]

Кара-Бургут так замислився, що його мало не зім’яли кілька джигітів, які скакали на всю кінську силу, вигукуючи:

— Дорогу! Дайте дорогу! Гонець до падишаха! Лист у власні руки падишаха!

вернуться

123

З стародавньої арабської пісні.

1 ... 90 91 92 93 94 95 96 97 98 ... 145
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)