Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Цей здогад засмутив старого мавпича. Він любив хлопця, як і його батька, свого пана, якому служив вірою і правдою. У своїй мавпячій голові і в серці він пригрів надію, що ніколи не розлучиться з хлопцем. Він бачив, як гинуть усі його найлюбіші сподівання, проте лишався вірлий хлопцеві й покірний його волі. Хоч і з важким серцем, він згодився разом із Джеком наздоганяти «сафарі» білих людей, бо передчував, що це їхня остання спільна мандрівка.

Сліди були кількаденної давності. А це означало, що неквапний караван перебуває в кількох годинах руху від них, дужих і тренованих перелітанням із гілки на гілку над рясно зарослим долом, який, власне, і сповільнював просування вперед обтяжених вантажем носіїв білих людей.

Хлопець вів перед, підганяло його радісне збудження, тимчасом як Акутові ця мандрівка віщувала лише смуток, і тому хлопець перший помітив ар’єргард каравану білих людей, яких він так прагнув перейняти.

Спотикаючись і плутаючись у заростях на своєму шляху, попереду простував понад десяток чорношкірих, навантажених понад усяку міру. Вони раз по раз падали від утоми й виснаження, але чорні вояки, що йшли позаду, копняками їх підводили і гнали далі. Обабіч ішли білі велетні. Світлий заріст на обличчях цілком ховав їхні риси. Хлопцеві губи ось-ось мали вигукнути вітальний поклик, коли його погляд зупинився на білих. Вітання вмить завмерло на його вустах, і замість радості душу затопив гнів — Джек побачив, як двоє білих шмагають важкими батогами по голих спинах бідолашних чорних мучеників, на яких було нав’ючено стільки вантажу, що годі піднести дужій людині після цілої ночі спочинку.

Обидва білі і чорна сторожа позаду щохвилини роззиралися довкола, немовби повсякчас остерігалися якоїсь небезпеки. Хлопець на мить причаївся в гущавині, а потім повільно пішов назирці, спостерігаючи брудне й брутальне дійство. Акут ішов поруч. Тварині не так страшно було на все те дивитися, як хлопцеві, але навіть мавпич трохи не гарчав, бачачи, як безглуздо б’ють безпорадних людей. Він зиркав на хлопця. Ось, мовляв, ти й зустрівся із одноплемінцями, чому ж не кидаєшся їм назустріч і не вітаєшся з ними? Він спитав про це свого друга.

— То дияволи! — промурмотів хлопець. — Я не можу мандрувати з такими, як вони, бо повбивав би їх, тільки-но спробували б ще підняти руку на своїх людей.

— Проте, — додав він трохи згодом, — я можу розпитати їх, як дістатися до найближчого порту, а потім, Акуте, ми собі підемо далі.

Мавпа промовчала, і хлопець, зістрибнувши додолу, швидко рушив назустріч «сафарі». Він подолав якусь сотню метрів, коли один з білих, помітивши його, подав сигнал тривоги, а відразу, потому навів рушницю на хлопця й стрілив. Куля вдарила в землю якраз перед Джеком, здійнявши догори шматочки торфу та опалого листя, що обсипали хлопцеві ноги. За мить другий білий, а слідом і чорношкірі вояки сторожі й собі відкрили по Джекові безладний вогонь.