Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Мавпа закричала Джекові, щоб. відійшов убік, але хлопчисько лише махнув списом і закружляв в імпровізованому військовому танку, щоб показати королеві звірів свою перевагу. Крок за кроком він підходив усе ближче до страшного хижака, аж доки лев з раптовим лютим риканням підвівся за якихось десять кроків від хлопця.

Він був величезний, цей володар джунглів і пустелі. Густа скуйовджена грива вкривала його шию. Великі щелепи були озброєні смертоносними іклами. Жовто-зелені очі дивились виклично й ненависно.

Хлопець, із своїм жалюгідним списом напоготові, швидко збагнув, що цей лев зовсім не такий, як ті, що зустрічалися йому раніше, але він уже надто близько підійшов, щоб відступати. Найближча деревина росла за кілька десятків метрів ліворуч — лев наздожене його, перше ніж він пробіжить половину цієї відстані, і тоді… У хлопця не було ніяких сумнівів щодо намірів звіра, який оце дивився на нього. Позад лева росло шпилькове дерево — лише за кілька кроків позаду. То був найреальніший порятунок, але поміж ним і Джеком стояв Нума.

Довгий спис, який він далі стискав у руці, і дерево позаду лева навели хлопця на думку, безглузду, безнадійну і відчайдушну водночас, але не було коли розмірковувати — був лише один простий шанс, який звався шпильковим деревом. Якщо лев стрибне, буде вже надто пізно — хлопець повинен стрибнути перший. І на превеликий подив Акутові і не менший — Нумі, хлопець швидко помчар назустріч звірові. На мить лев закляк від подиву, і саме в цю мить Джек Клейтон утнув одну із своїх шкільних штук.

Він біг назустріч дикому звірові, тримаючи спис перед собою, але впоперек тіла. Акут заверещав від страху і здивування. Лев стояв, хижо округливши очі, готовий відбити напад. Лапи його напружилися для стрибка, — ось-ось він стрибне і завдасть напасникові страшного удару, що проламав би череп і бикові.

Просто перед носом у лева хлопець угородив вістря списа в землю, творячи з нього потужну пружину, і перше ніж вражений хижак зміг добрати, що сталося, Джек перелетів через його голову просто в колючі обійми шпилькового дерева — обдертий, але живий.

Акут ніколи доти не бачив спортивного стрибка з жердиною. Тепер він гасав угору-вниз по гіллі дерева, де почувався безпечно, осипаючи лева прокльонами і радісно глузуючи з поганьбленого Нуми. Тим часом хлопець, весь поколотий і закривавлений, намагався примоститися на дереві якось так, щоб менш боліло. Він урятував своє життя, але коштом нестерпних мук. Йому здавалося, що лев уже ніколи не піде собі геть. Минула принаймні година, перше ніж розлючений звір покинув чатувати і величною ходою подався з галявини. Коли він відійшов уже далеко, хлопець почав злазити з дерева, завдаючи пекучого болю своєму зраненому тілові. Фізичні наслідки здобутого в цій сутичці ще довго давалися взнаки, але гіркий досвід запам’ятався Джекові навіки. Він більше ніколи не кидав виклику долі намарне.

В його подальшому житті траплялося чимало небезпечних випадків, та лише тоді виконував він свій стрибок з опорою на палицю, коли всі інші можливості були вичерпані.