Квентін Дорвард

Йому залишалося ще вирішити, чи може він надалі покладатися на вказівки свого зрадливого провідника. Він уже відмовився від своїм першої думки вбити його в лісі, а взяти іншого провідника і відпустити Хайреддіна живим на волю означало б послати зрадника в табір Гійома де ля Марка з відомостями про їхню путь. Він вирішив був розповісти про все це пріорові й попросити його затримати цигана в монастирі, поки вони доїдуть до замку епіскопа; але, поміркувавши, не наважився звернутися з таким проханням до чоловіка, якого похилий вік і духовний сан зробили нерішучим. Пріор вважав основним своїм обов'язком дбати про безпеку монастиря і тремтів, коли згадували про дикого Арденського Вепра.

Зрештою, Дорвард склав остаточний план, на успіх якого він міг покластися, бо виконання його залежало тільки від нього самого, а в цій справі він відчував себе здатним на всі». Усвідомлюючи всю небезпеку свого становища, Квентін усе-таки не занепадав духом і дивився вперед з надією, як людина, що несе на собі тяжку ношу, яка, проте, не перевищує її сил і можливостей. В ту хвилину, коли він підходив до монастиря, план його був цілком готовий.

На тихий стукіт чернець, навмисне поставлений для цього пріором, відчинив йому ворота й повідомив, що вся братія зараз у церкві й молитиметься там до світанку, щоб небо простило їм учорашні гріхи.

Шановний чернець запропонував і Квентінові взяти участь в їхніх молитвах, але одяг шотландця був такий мокрий, що він попросив дозволу посидіти біля вогню на кухні й обсушитися, щоб уранці бути готовим у дорогу. Він «хотів, щоб циган, зустрівшись з ним уранці, не помітив ніяких слідів його нічної подорожі. Чернець не тільки дав йому такий дозвіл, але запропонував себе в співрозмовники, чому Дорвард дуже зрадів, бо хотів розпитатися про два шляхи, про які згадували в своїй розмові циган з ландскнехтом. Виявилося, що цей чернець краще від інших міг дати йому потрібні відомості, бо часто виходив з обителі в монастирських справах. Але, повідомивши йому всі подробиці, францісканець зауважив, що, як справжнім прочанкам, дамам, котрих Квентін супроводжує, слід їхати правим берегом Маасу коло Хреста Волхвів, до тимчасово перебували на шляху до Кельна святі мощі Каспара, Мольхіора і Балтазара (як католицька церква назвала східних мудреців, котрі прийшли до Віфлієма з дарами) і де вони сотворили багато чудес.

Квентін відповів, що дами вирішили неодмінно відвідувати всі святі місця й, безумовно, відвідали б і цей Хрест Волхвів чи по дорозі до Кельна, чи на зворотній путі, але вони почули, що тепер небезпечно їхати правим берегом ріки, бо там бешкетують солдати лютого Гійома де ля Марка.

— Боронь боже! — вигукнув отець Франціск. — Невже Арденський Дикий Вепр знову влаштував своє лігво так близько від нас? А втім, якщо навіть і так, широкий Маас буде добрим бар'єром між нами.