Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
— Du bist ein komischer Mann![188], — сказав ландскнехт. — Ну, я присягаюся…
— Ні, — перебив його циган, — поверніться, бравий ландскнехте, обличчям до сходу, бо інакше волхви й не почують вас.
Воїн заприсягався, як йому було наказано, а потім заявив, що в призначений час він буде вже напоготові і на своєму місці, бо воно було обрано дуже вдало, лише за п'ять льє від монастиря, де зупинилися подорожні.
— Але чи не було б певніше, — додав він, — поставити кількох наших вершників на іншому шляху, ліворуч від заїзду, щоб перейняти їх, коли вони поїдуть тим шляхом?
Циган подумав хвилину й відповів:
— Ні, поява ваших солдатів у тому напрямку може стривожити намюрський гарнізон і замість певного успіху призведе до сутички, наслідки якої дуже сумнівні. Крім того, я поведу їх правим берегом Маасу: адже від мене залежить вибрати той чи інший шлях. Хоч який хитрий цей шотландський горянин, але він цілком покладається на мене і ще ні разу не розпитувався про дорогу. Це й не дивно, бо мене призначив до нього один такий надійний друг, на слово якого всі звіряються, поки не познайомляться з ним трохи ближче.
— Слухай, друже Хайреддін, — мовив солдат, — я давно хотів у тебе спитати. Ти й твій брат, як ти сам казав, Grosse Sterndeuter[189], тобто віщуни й ворожбити. Гаразді А якого ж чорта ти не наворожив йому, твоєму братові Захмету, що його повісять?
— Я скажу тобі, Генріху, — відповів Хайреддін. — Коли б я тільки знав, що мій брат буде такий дурень і перекаже таємницю короля Людовіка герцогові Бургундському, то передрік би його смерть з такою самою певністю, як добру погоду в червні. В Людовіка є при бургундському дворі вуха й руки, а радники Карла полюбляють брязкіт французького золота, як ти дзвін винних склянок. Одначе прощай уже і не забудь умови. А я мушу чекати на мого шотландця на віддалі пострілу з лука під того свинарника ледачих кнурів, бо інакше він запідозрить, що моя прогулянка не віщує нічого доброго для його подорожі.
— Спершу ковтни цього для духу! — сказав ландскнехт, подаючи йому пляшку. — Ет, я й забув — ти ж така звірюка, що не п'єш нічого, крім води, як паскудний васал Магунда і Тремагунда.[190]
— Сам ти васал винного бочонка й пляшки, — відказав циган. — Я й не дивуюся, що саме тобі доручили криваву й насильницьку частину цієї оправи, яку придумали розумніші голови, ніж твоя. Той, хто хоче знати думки інших і затаїти свої власні, не повипеп пити вина. Але марно казати про це тобі. Твоя спрага така невситима, як піски Аравійської пустелі. Бувай! Прихопи з собою мого товариша Туіско: його поява біля монастиря може викликати підозру.
На цьому достойні товариші розлучилися, ще раз заприсягнувшися один одному, що побачаться біля Хреста Трьох Волхвів.
Квентін Дорвард почекав, поки вони зникли з очей, і тоді зліз з дерева. Серце його колотилося на думку про те, що доручена його піклуванню прекрасна графиня наражалася на небезпеку. А втім, Квентін і тепер не був певен, що минула небезпека і що йому пощастить перешкодити здійсненню підступного й зрадницького задуму. Боячися на поворотній путі до монастиря натрапити на Хайреддіна, він подався манівцями, перетинаючи якусь дуже нерівну місцевість, і підійшов до свого тимчасового притулку зовсім з іншого боку.
Дорогою він увесь час роздумував, що йому робити далі. Спочатку, дізнавшись, що Хайреддін заприсягнувся зрадити їх, він вирішив убити цигана одразу, як тільки закінчиться нарада і товариші його відійдуть досить далеко. Проте, почувши, як циган дбає за його життя, він подумав, що було б невдячністю покарати зрадника з усією заслуженою ним суворістю. А тому Квентін вирішив не вбивати, а навіть, коли б це було можливим, користуватися його послугами як провідника й далі, вживши всіх заходів обережності для повної безпеки дорученої його піклуванню прекрасної графині, задля порятунку якої він ладен був віддати життя.
Але що ж робити? Графині де Круа не могли знайти собі притулку ні в Бургундії, з якої вони втекли, ні у Франції, з якої їх майже вигнали. Важко було сказати, що для них було небезпечніше: гнів герцога Карла чи холодна тиранічна політика короля Людовіка.
Після довгих роздумувань Дорвард не міг вигадати кращого й безпечнішого для них плану, як, уникаючи засади, поїхати до Льєжа лівим берегом Маасу й передатись під заступництво вельможного епіскопа, як того й бажали дами. Не було сумніву, що прелат погодиться взяти їх під свій захист, і, якщо він і справді дістав поміч з Бургундії, то матиме змогу їх захистити. В усякому разі, коли йому загрожуватиме якась небезпека з боку вороже настроєного Гійома де ля Марка або в місті Льєж спалахне повстання, він ще зможе безпечно вирядити нещасних дам під надійною охороною до Німеччини.
188
— От так чудасія! (Нім.).
189
Великі звіздарі (нім.).
190
Магунд і Тремагунд — перекручені в старофранцузькій мові назви якихось язичеських божеств (згідно з уявленням про них у середньовічній Європі).