Квентін Дорвард
- Автор: Скотт Вальтер
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: А. О. Білецький
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Квентін Дорвард». Краткое содержание книги:
Друга половина XV століття у Франції — час королювання Людовіка XI — є епохою останньої вирішальної і запеклої боротьби короля з феодалами, наймогутнішим з яких був тоді герцог Бургундський Карл, званий Сміливим. Обидві ці історичні особи — і Людовік XI і Карл Сміливий — є головними дійовими особами в романі «Квентін Дорвард», дія якого відбувається близько 1468 року — того періоду, коли боротьба короля з феодалами була ще в самому своєму розпалі і розв'язання її для обох сторін було ще далеко не ясне.
Спогади, які викликало це місце в пам'яті Квентіна, змусили його різко звернутися до провідника, з котрим він до того майже не розмовляв.
— Де ти ночував цю ніч, негіднику? — спитав шотландець.
— Ваша мудрість скаже вам про це, якщо ви поглянете на мій плащ, — відповів циган, показуючи на свій одяг, до якого пристали стеблини сіна.
— Добрий стіжок сіна, — сказав Квентін, — це саме постіль для звіздаря і надто гарна для поганського безбожника, який зневажає нашу святу релігію та її служників.
— Проте вона припала більш до вподоби моєму Муцеві, ніж мені, — сказав Хайреддін, плескаючи свого коня по шиї, — бо в нього були і паша і притулок. Оті лисі дурні відв'язали його й пустили, боячись, щоб кінь розумної людини не заразив мудрістю всіх монастирських ослів. Добре, що Муць знає мій свист і бігає за мною всюди, як собака, інакше я б не побачив його більш ніколи, а ви так само даремно викликали б свистом свого провідника.
— Скільки разів я казни тобі, — суворо зауважив Дорвард, — щоб ти облишив свою непристойну балаканину, коли тобі доводиться бути в товаристві поважних людей, що, гадаю, досі рідко випадало тобі на долю. І обіцяю тобі, коли я впевнюся, що ти не тільки мерзенний язичник і богохульник, а ще й зрадник, то мій шотландський кинджал одразу познайомиться з твоїм поганським серцем, хоч від цього мені буде не більше честі, ніж коли б я заколов свиню.
— Дикий кабан близький родич свині, — сказав циган, не моргнувши оком під гострим поглядом Квентіна і не змінивши свого байдужого голосу. — А багато людей, — додав він, — з честю, задоволенням і користю для себе вбивають кабанів.
Здивований його зауваженням і не певний того, чи не знає циган більш ніж треба про нього самого та його почуття, про що йому зовсім не хотілося говорити, Квентін припинив розмову, яка збентежила, всупереч сподіванці, не цигана, а його самого, і від'їхав назад на своє звичайне місце — поруч із дамами.
Ми вже згадували, що протягом подорожі поміж Дорвардом і дамами встановилися майже дружні взаємини. Старша графиня, упевнившися, що він дворянин за походженням, ставилася до нього тепер досить дружньо й поводилася з ним, як з рівним. Її племінниця не так одверто виявляла свою прихильність, але її збентеження і боязкість, на думку Квентіна, були добрим знаком. В усякому разі, він бачив, що його присутність і розмова з ним не були зовсім байдужі для неї.
Ніщо так не пожвавлює юнацьку веселість, як свідомість того, що вона подобається іншим; ось чому Квентін усю дорогу розважав своїх прекрасних супутниць піснями та оповіданнями своєї батьківщини. Пісні він співав рідною, мовою, а оповідання намагався переказувати каліченою французькою мовою, що призводило до безлічі всяких мовних непорозумінь, таких же потішних для дам, як і самі оповідання. Однак цього тривожного ранку він їхав поруч з графинями до Круа мовчки, поринувши в роздуми, і вони, звісно, одразу ж помітили це.
— Нашого молодого супутника побачив вовк[194], — сказала пані Амеліна, натякаючи на одне старовинне повір'я, — і через це йому відібрало мову.
«Краще було б сказати, що л вистежив лисицю», — подумав Квентін, але нічого не відповів.
— Чи здорові ви, пане Квентін? — спитала графиня Ізабелла з тривогою в голосі і відразу ж почервоніла, відчувши, що висловила юнакові більше співчуття, ніж то дозволяла відстань між ними.
— Він, певно, там бенкетував з веселими ченцями, — сказала пані Амеліна. — Шотландці, як і німці, заливають свою веселість рейнвейном, ввечері, ледве тримаючись на ногах, ідуть танцювати, а вранці приходять з головним болем до своєї дами.
— Ні, благородні дами, — сказав Квентін, — я не заслуговую вашого докору. Добрі ченці всю піч молилися в церкві, а щодо мене, то я випив тільки чарку їхнього дуже легкого і простого вина.
— Виходить, погане вино спричинилося до такого настрою? — сказала графиня Ізабелла. — Підбадьортеся, пане Квентін, а я вам обіцяю, якщо нам з вами доведеться колись відвідати мій старий Бракемонтський замок, я сама буду вам за виночерпія і почастую вас таким благородним вином, якого ніколи не виробляли виноградарі Гохгейма або Йоганнісберга.
194
… vox quoque Moerim iam fugit ipsa; lupi Moerim videre priores, (… навіть голоса позбувся Мерід; вовки побачили Меріда першими).
П. Вергілій Марон, Буколіки, еклога IX, вв. 54–55.
Коментатори, тлумачачи це місце, наводять думку Г. Плінія Секунда Старшого: «Коли вовк побачив людину — це вважалося в Італії небезпечним; гадали, нібито від цього людині відбирало мову, якщо ці тварини бачили її, перш ніж вона їх». (Прим. автора).