Остання любов президента
- Автор: Курков Андрй
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 966-692-603-2
- Переводчик: В. Саган
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Остання любов президента». Краткое содержание книги:
— Та ні, усе ціле! — заспокоїв я його і помітив, що вся моя злість, яка накопичувалася усе життя, як відсотки в банку, минула.
— Ти розбив мені носа, — спокійно сказав він. Його вологі очі блищали над прикритим долонею носом. Вони були переповнені жалем до себе.
— Пішли! — я узяв його під руку.
Зайшли в туалет. У нього з лівої ніздрі юшила кров. Він вмився холодною водою. Стояв тепер перед дзеркалом над умивальником і дивився, як з ніздрі продовжує текти кров. Текла і відразу ж змішувалася з тонкою цівкою води.
Я простяг йому кілька паперових серветок для обличчя. З однієї серветки скрутив щось схоже на корок та заткнув ним ніздрю.
— Диви, вийшло! — зрадів Гусейнов. — Ходімо за стіл!
Офіціантка Віта стояла саме біля нашого столика.
— Ой, щось сталося? — зі страхом у очах запитала вона, зауваживши брудні штани Гусейнова.
— Все в нормі, — заперечив він. — Вийшли на перекур, і я спіткнувся...
— Можете палити тут, я зараз вам попільничку принесу! — заторохтіла офіціантка.
— Ні, дякую! Вже накурився! Більше не хочу. Ти нам краще десерт принеси! Що ви там маєте найсолодше?
Віта назвала кілька видів десертів. Гусейнов вибрав нам по яблучно-медовому пирогу. Потім, коли офіціантка відійшла, наповнив мій келих і свою чарку, і на його вимогу ми випили стоячи на брудершафт.
Випити келих червоного чилійського вина практично одним духом до дна, — це, звичайно, блюзнірство, але так вимагав Гусейнов. Це було його бажання, і я його підтримав, як десять хвилин тому він підтримав моє бажання зацідити йому по морді. Одна з невідомщених образ була викреслена з моєї пам’яті і біографії.
111
Київ. Грудень 2015 року.
Щойно розпочалися народні гуляння, як про святого великомученика Володимира забули. Шуму враз поменшало, але я розумів, що цей затишок — явище тимчасове. Перед буревієм. А от яка буде буря, і з якого боку вона почнеться? Про це наші метеорологи навряд чи скажуть.
На честь католицького Різдва я прийняв у себе посла Ватикану нунція Григорія. У затишній, майже скорботній обстановці ми обмінялися подарунками. Відбувалося все це в Марийському палаці, в залі прийомів біля прикрашеної блакитної ялинки.
Нунцій непогано розмовляв російською і, дочекавшись миті, коли помічник і офіційний перекладач відвернулися на секунду, прошепотів: «Стережіться волхвів, що приносять дари!»
Я кивнув. І лише тоді, коли він пішов, я замислився: кого це він мав на увазі? Сьогодні ніхто, крім нього, мені дари не приносив. До того ж його дар був символічним і зовсім не особистим: картина шістнадцятого століття зі зображенням площі Святого Петра у Римі.
Близько дванадцятої я повернувся на Банкову і викликав до себе Колю Львовича. Той увійшов пружною ходою, переповнений по саму маківку почуттям власної гідності і значущості. В руках — коричнева шкіряна папка.
Я кивнув йому на диван майора Мельниченка. Він гепнувся туди задом, закинув ногу на ногу.
— Поки що тихо, — промовив він, розкриваючи папку. — Ось це, що ви просили!
Він підвівся, поклав переді мною кольоровий аркуш і знову всівся на диван.
— Що це таке?
— Кольорова ксерокопія фотографії зі спальні Майї Володимирівни.
— Добре, а по суті?
— По суті? Я все зрозумів. Росія вирішує свої проблеми. Адже в них незабаром президентські вибори. От вони і розкололи ліву опозицію. Дуже хитрий хід! Бажаєте мати святого вождя — йдіть у християнські партії, які входять у пропрезидентську більшість, не бажаєте — йдіть на хер! Бо вождь легалізований церквою і вже проголошений «захисником усіх сірих, убогих і ув’язнених». До речі, іконописні майстерні Печерської лаври отримали вчора ввечері замовлення із Загорська на двадцять тисяч ікон святого великомученика Володимира! А в нас усе тихо. Свята скінчаться під кінець січня, доти люди звикнуть до нового святого і не звертатимуть на нього уваги.
— То що, жодних проблем? — з недовірою поцікавився я у самозадоволеного голови адміністрації.
— Та ні, що ви, пане президенте! Без проблем не буває!
«Звичайно, — подумав я. — Якщо не буде проблем, то на хер ти мені тут такий потрібен?!»
— Українська православна церква виступила із заявою, у якій не визнає нового святого і забороняє своїм прихожанам торкатися думками чи губами його ликів.
— І що це може викликати?
— Подальший розкол православ’я. Але для країни в цілому тут немає нічого страшного. Чим більше церква матиме внутрішніх проблем, тим менше лізтиме у справи державні.
— А ти мудрий, — зітхнув я. — А що в нас там діється з експериментом видачі паспортів?