Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності

Переживши погром, один із найвідоміших єврейських авторів XX століття Шолом-Алейхем покинув місто та країну, емігрувавши до далекого Нью-Йорка. Очікування погрому стало головною темою в його останньому оповіданні про Тев’є-молочника. Ця тема також є в тих його творах, на основі яких створено класичний бродвейський мюзикл «Скрипаль на даху». І в оповіданні, і в мюзиклі міський поліціянт симпатизує євреям. Це було правдою щодо окремих поліціянтів, але багато з них зайняли вичікувальну позицію під час погромів, заохочуючи насильство. Саме так, схоже, було в Києві. На той час коли поліція вжила заходів проти винних у погромі, він уже тривав три дні.

Київський погром багато в чому був типовою картиною того, що відбувалося в інших великих містах України. Злочинцями зазвичай були робітники — недавні переселенці зі збіднілих сіл Росії і, меншою мірою, України, які змагалися з євреями за роботу й відчували себе визискуваними та дискримінованими з боку міської і заводської адміністрації та підприємців. Євреїв вони вважали легкою здобиччю і «законною» мішенню: нападаючи на них, зловмисники могли проявити й захистити свою «справжню російську самосвідомість» та вірність імперським принципам самодержавства, православ’я та народності. Українські селяни приєднувалися до грабунку будинків у маленьких містечках та на околицях великих міст. Ці злочинці тепер вільно нападали на будинки, яких вони до цього б не зачепили.

Незважаючи на те що простолюд пов’язував революцію з євреями, юрбами, які вітали царський маніфест і вважали його недостатнім, керували діячі з низки політичних партій, серед яких далеко не всі мали єврейське походження. Більшовики Володимира Леніна, представники радикального крила Російської соціал-демократичної робітничої партії, були в авангарді робітничих страйків та демонстрацій. Вони засуджували маніфест. Ця партія прагнула скинути режим за допомогою загальноімперського страйку та повстання. Меншовики, представники іншого напрямку тієї ж партії, опиралися диктату Леніна і вели власну пропаганду. Також дуже активною була Російська партія соціалістів-революціонерів, яка ще до революції заснувала свої осередки в Харкові, Житомирі, Чернігові та інших великих містах України. Багато євреїв приєдналися до соціал-демократів (і до меншовиків, і до більшовиків), але також мали власні політичні партії. Одним із найактивніших у подіях 1905 року був Бунд — соціалістична партія, що представляла єврейських робітників та ремісників.