Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
До 1914 року з Австро-Угорщиною попрощалися близько 600 тисяч українців. Вони виїздили до Пенсільванії та Нью-Джерсі в США, де українські мігранти працювали на шахтах та заводах, і до провінцій Манітоба, Саскачеван та Альберта в Канаді, де селяни отримували землю й селилися у преріях. Українці були не єдиною групою, яка шукала кращого життя в Північній Америці. Євреї з маленьких містечок Галичини й Буковини часто випереджали їх. У десятиліття, що передували Першій світовій війні, близько 350 тисяч євреїв покинули Галичину заради Сполучених Штатів. Причина була простою: як і селяни, городяни мали примарне економічне майбутнє у східних провінціях Австро-Угорщини. Емігранти всіх національностей та віросповідань зробили чималий внесок в економіку та культуру своїх нових батьківщин. Серед галичан, які емігрували до США, були предки багатьох голлівудських зірок та естрадних знаменитостей, у тому числі батьки-українці Джека Паланса (Палагнюка) та єврейські дідусь і бабуся Барбари Стрейзанд. Батьки Рамона (Романа) Гнатишина, генерал-губернатора Канади в 1990–1995 роках, походили з Буковини; а батьки зірки поп-арту Енді Воргола — з Лемківщини.
Галичина була найбіднішою провінцією імперії, і цю ситуацію відверто засуджував у своїй книзі «Злидні Галичини» (1888) Станіслав Щепановський — польський підприємець і депутат імперського та провінційного парламентів. Порівнюючи продуктивність праці та споживання з рештою Європи, він писав, що продуктивність праці мешканця Галичини становила одну чверть продуктивності пересічного європейця, а харчування — половину. Індустріалізація не обійшла Галичину повністю, однак і не сприяла помітному поліпшенню економічного становища або добробуту населення. Нафта, що виходила на поверхню біля міст Дрогобич і Борислав з незапам’ятних часів, довгий час не давала місцевим мешканцям нічого, крім неприємностей, і лише в середині XIX століття смердючу чорну речовину почали спершу використовувати місцеві фармацевти, які навчилися добувати гас. Першими вигоду від нового відкриття дістали лікарі та пацієнти львівського головного шпиталю. 1853 року шпиталь став першою громадською установою у світі, де для освітлення використовувалися лише нафтові лампи.
Щепановський був одним із перших підприємців, кому вдалося розбагатіти на галицькій нафті, застосувавши парові бури. Ідеаліст і польський патріот та державник за переконаннями, він дбав про охорону здоров’я своїх робітників, багато з яких були польськими мігрантами, та намагався поліпшити їхнє становище, але зрештою збанкрутував. Бізнес і національне будівництво не обов’язково ішли пліч-о-пліч в австрійській Галичині. В останні десятиліття XIX століття до регіону перебралися британські, бельгійські та німецькі компанії, які використовували метод глибокого буріння, уперше запроваджений канадським інженером та підприємцем Вільямом Генрі Мак-Гарві. Нове керівництво витіснило дрібних підприємців, багато з яких були євреями. Некваліфікована праця українських та польських селян (перші становили до половини робочої сили, останні близько третини) виявилася непотрібною. До 1910 року видобуток нафти зріс до 2 мільйонів тонн, що становило близько 4% світового виробництва, найбільшими виробниками в той час були Росія та США.
Нафта принесла до регіону більше грошей і можливостей для здобуття освіти. У Бориславі відкрилося професійне училище. Ряд будинків, споруджених у ті часи, ще й досі стоять, нагадуючи туристам про «старі добрі часи». Але загалом нафтовий бум майже не вплинув на економічну ситуацію у регіоні. Населення Борислава, що розташовувався в центрі виробництва, протягом другої половини XIX століття потроїлося й досягло 12 500 мешканців. Так само зросло й населення усього нафтопромислового району, сягнувши 42 тисяч осіб. Але це було краплею в морі, якщо взяти Галичину в цілому. Населення Львова, що був центром провінції, між 1870 та 1910 роками зросло з приблизно 50 до 200 тисяч мешканців. Це здається вражаючим, але тільки якщо не порівнювати з впливом економічного розвитку на міста Наддніпрянської України в той самий період. Населення Катеринослава, розташованого в центрі металургійного буму, збільшилося в 11 разів трохи більше ніж за 50 років, сягнувши 220 тисяч людей. Найбільшим містом була Одеса з 670 тисячами мешканців, за якою йшов Київ, де проживало 630 тисяч. Ця цифра являла собою майже 10-кратне збільшення населення Києва з середини XIX століття.