Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Незважаючи на відмінності в рівнях індустріалізації та урбанізації в російських та австро-угорських провінціях України, обидві частини країни наприкінці XIX та на початку XX століття зазнали серйозної економічної та соціальної трансформації. Дедалі швидший рух капіталу, товарів, людей, а також ідей та інформації ознаменував народження сучасного суспільства. Новий поділ праці змінив вагу та впливи традиційних соціальних груп і сприяв створенню нових, зокрема промислового робітничого класу, призвівши до економічного підйому одних регіонів та занепаду інших. Серед бенефіціарів цих змін був український південь, з його міжнародною торгівлею, що стрімко розвивалася і спрямовувалася через чорноморські порти, і промисловою базою, що так само швидко зростала.
Новий економічний і культурний кордон замінив старий, що відокремлював аграрні північ та центр України від кочового півдня. Тепер південь став промисловим та сільськогосподарським двигуном країни. Його сільське населення пам’ятало часи запорозьких козаків, мало зазнало кріпацтва і було заможнішим, ніж у решті країни. Відкриття покладів залізної руди та вугілля перетворило регіон на район промислового буму. Розвинувшись під контролем російської адміністрації, маючи більш етнічно та релігійно розмаїте населення, ніж північніші райони, та найвищі темпи урбанізації в Україні, цей регіон проведе країну у вир політичних, соціальних та культурних змін XX століття.
Розділ 17
НЕЗАВЕРШЕНА РЕВОЛЮЦІЯ
Холодного зимового ранку в неділю 9 січня 1905 року близько 20 тисяч робітників з сім’ями почали ходу від околиць Санкт-Петербурга до центру міста. Демонстрацію очолював Георгій Гапон, 35-річний уродженець Полтавської губернії та випускник Санкт-Петербурзької духовної академії. Люди в перших рядах несли портрет імператора Миколи II разом із церковними хоругвами та іконами, натовп співав релігійні пісні, промовляв молитви за царя. Робітники хотіли подати цареві петицію, підготовлену Гапоном, із закликами до государя захистити їх від зловживань з боку начальства.
Головні заводи Санкт-Петербурга страйкували, але їхні власники відмовлялися задовольнити вимоги робітників, що включали й запровадження 8-годинного робочого дня. Промислова революція створила новий соціальний феномен — робітничий клас, який тепер звертався до царя із закликом визнати основні права робітників. «Ми не просили багато, ми хотіли тільки того, без чого в нас немає життя, а є лише важка праця і постійні страждання», — писав Гапон. Але в петиції були й політичні вимоги, головною з яких були вибори до Установчих зборів. Востаннє в царя публічно вимагали конституцію в грудні 1825 року. Тоді режим розгромив повстання офіцерів, пізніше відомих як декабристи, за допомогою артилерії. Цар і уряд вважали, що повинні знову проявити готовність вжити силу й не повторити помилки Людовіка XVI, чия нерішучість, на їхню думку, коштувала йому життя й трону під час Французької революції.
Коли демонстранти підійшли до царського Зимового палацу (будівля, де зараз розміщений Ермітаж), військові відкрили вогонь, убивши більш ніж 100 людей на місці й поранивши понад 500. Отець Гапон вижив, але вже ніколи не молився за царя і не сподівався на його захист. У зверненні, написаному тої ж ночі, він назвав царя звіром. Він також закликав до відплати: «То помстимося ж, браття, проклятому народом цареві, усьому його зміїному царському поріддю, його міністрам і всім грабіжникам нещасної російської землі!» Повної відплати доведеться чекати ще 13 років (більшовики розстріляють царя Миколу II та його родину в липні 1918-го), але революція, якої сподівалося уникнути царське оточення, почалася відразу. Вона вела всю імперію, у тому числі й українські губернії, у нову еру — добу масової політики, що означала створення політичних партій, парламентські вибори, виборче право для чоловіків і дедалі більшу залежність уряду від підтримки націоналістів.
До України революція прийшла за три дні після подій Кривавої неділі в Санкт-Петербурзі. У середу, 12 січня, робітники Південноросійського машинобудівного заводу в Києві почали страйк. Невдовзі до них приєдналися металурги Катеринослава, Юзівки та решти Донбасу. Тепер полум’я класової війни охопило області, де в попередні 15 років відбувався економічний бум. Якщо до січня 1905 року робітники просили лише кращих умов, більшу платню та 8-годинний робочий день, то тепер вони підкріплювали свої вимоги страйками, демонстраціями та відкритим опором владі. А коли справа дійшла до опору, перенаселене та зубожіле село не відставало від міста. Селяни почали з вирубки лісів, що належали поміщикам, і перейшли до нападів на дворянські маєтки. Сталося понад 300 таких нападів, найбільше на колишніх козацьких землях Лівобережжя. Селяни очікували, що цар видасть маніфест і передасть їм поміщицькі земелі. Однак цього так і не сталося. Натомість уряд кинув проти бунтівників армію, і в грудні 1905 року на батьківщині Миколи Гоголя, у селі Великі Сорочинці Полтавської губернії, було вбито 63 селянина. Трагедія у Великих Сорочинцях була аж ніяк не винятком.