Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
Коли б тільки хтось один з них сказав, що бачить таку прояву, супутники напевне взяли б його на сміх як божевільного. Навіть і двох могли б так само висміяти. Але те, що бачили всі водночас, не підлягало ніяким сумнівам, і божевільним назвали б хіба того, хто наважився б заперечувати це незбагненне явище.
Та нікому й на думку таке не спало. Всі очі дивилися в одному напрямі, всі погляди прикипіли до того, що було або справді вершником без голови, або ж досконало зробленою величезною лялькою.
Чи була то лялька? А як ні, то що воно було?
Ці запитання перебігли водночас у свідомості всіх. Та жоден не міг відповісти на них, навіть і самому собі, отож не озивався ані словом. Усі принишкло сиділи в сідлах, сподіваючись почути якесь пояснення від інших, але ніхто не міг його дати.
Чути було тільки приглушені вигуки, в яких лунав подив і жах. Та ніхто не висловив навіть ніякої гадки.
Коли його вперше побачили, вершник без голови — примарний чи справжній — саме в'їжджав у прогалину, до другого кінця якої наблизився загін. Якби він попростував далі, то неминуче зустрівся б з ними віч-на-віч, — звісно, якби в них стало духу на таку зустріч. Та він спинився в ту ж мить, що й вони, і начебто дивився на них з не меншою осторогою.
Кілька хвилин стояла така тиша, о було б чути, якби хтось кинув на траву недокурок сигари. За ці хвилини лише поодинокі сміливці намагались як слід роздивитися ту химерну прояву — більшість вершників перелякано тремтіли в своїх сідлах, нічого не тямлячи з жаху. Але й тим небагатьом, хто зважився глянути у вічі моторошній таємниці, сподіваючись розгадати її, завадило проміння призахідного сонця. Вони побачили тільки, що то великий, гарної будови кінь з вершником на спині, а постать самого вершника приховували бахматі штани й щось ніби широкий плащ, яким були огорнуті плечі та тулуб.
Та що там постать, коли на ній не було голови! Людина без голови, верхи на коні, в невимушеній і зграбній позі, на підборах блискучі остроги, в одній руці поводи, друга, як і годиться, вільно лежить на стегні…
Сили небесні! Що ж воно таке?
А чи не була то примара? Хіба ж могло воно бути живою людиною? Ті, що роздивлялися на таємничого вершника, не вірили ні в примари, ні в якісь потойбічні явища. Багатьом з них не раз траплялося стикатись віч-на-віч із найдикішою природою і змагатися з її найлютішими стихіями. Не такі вони були люди, щоб вірити в духів. Але те загадкове, просто-таки надприродне видиво вселило сумнів навіть у найгартованіші душі, і не було в загоні такого сміливця, що не запитував би себе подумки: «А чи це не примара? Хіба ж може воно бути живою людиною?»
Надприродними були й виміри тієї прояви. Вона здавалась удвічі більшою від звичайної людини на звичайному коні і скидалася скорше на величезну кінну статую, — хоч, може, то була просто омана, спричинена заломленням променів у тремтливих хвилях гарячого повітря над розжареною сонцем рівниною.
Та довго розмірковувати не випадало, не було часу навіть розгледіти до ладу те потойбічне видиво, на яке, приставивши долоні дашком до очей від сліпучого сонця, дивилися всі вершники загону. Ніхто не міг розрізнити ні кольорів одягу вершника, ні масті його коня. Видно було тільки обриси — чорний силует на золотому тлі неба, — та хоч він то стояв до них передом, то повертався боком чи задом, це було те саме незбагненне явище — вершник без голови!
А може, то все-таки була примара? Не могло воно бути живою людиною!
— Та це ж диявол на коні! — вигукнув один з прикордонних старожилів, що не злякався б його сатанинської величності і в такій подобі. — Клянуся всевишнім, це сам диявол!
Його грубий регіт, що розлігся за тим блюзнірським вигуком, ще дужче настрахав боязкіших супутників і, здавалося, сполохав навіть вершника без голови. Круто повернувши коня, — повертаючись, той так пронизливо заіржав, аж ніби струснулась чи то земля, чи повітря, — він швидко поскакав геть.
Помчав просто назустріч сонцю і мчав усе далі, аж поки лише рухом став відрізнятися від тих плям, що їх досі не можуть пояснити вчені, — а тоді й зовсім зник з очей, так наче в'їхав просто в сліпучий сонячний диск!
Розділ XLI
ЧОТИРИ ВЕРШНИКИ
Загін шукачів під командою майора був не єдиний, що виїхав з форту Індж того багатого на події ранку.
Не був він і перший. Задовго перед ним, тільки-но розвидніло, з околиці селища вирушив набагато менший загін — усього чотири вершники — й подався в напрямі річки Нуесес.