Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин
- Автор:
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 966-03-2558-4
- Жанр: Народные сказки
Электронная книга - «Коли звірі розмовляли: Українські народні казки про тварин». Краткое содержание книги:
— Як шаблею рубанув мене, то й хвоста не стало.
— Як тебе рубанув, то скочив на дуба і за мною, — каже ведмідь. — Я дерся горі дубом, дерся, галузка вломилася, і я полетів. Легко було летіти, та тяжко було приземлятися, бо тепер мене дуже кістки болять.
А лисиця каже:
— А на мене бомба впала і хвіст відірвала.
— Я все бачив, — зізнається вовк, — як ви воювали, але не міг чекати до кінця, мусив утікати, бо я вже старий. Від того дня пес і вовк не дружать, бо пес виграв війну.
Як півник та курочка рвали горішки
Були півень і курочка. Півень каже до курочки:
— Ходім горішки рвать!
От вони ідуть. Увійшли у горішник. Півень каже до курочки:
— Рви ти горішок! А курочка каже:
— Рви ти…
Півень вирвав та й кинув курочці. Вона з’їла. Другий кинув — та в глазок, та й вибив. Іде курочка та й плаче. Іде вовк та й питає:
— Чого ти, курочко, плачеш?
— Мені півник глазок вибив.
— Ну, ходім до півника… Півнику, півнику, нащо ти курочці глазок вибив?
— А чого мені горішничок ножки подрав?
— Ну, ходімо до горішничка… Горішничку, нащо ти півнику ножки подрав?
— А чого до мене в двір гуси ходять?
— Ну, ходімо до гусей… Гуси, гуси, чого ви до горішничка у двір ходите?
— А чого нас пастух не пасе?
— Ну, ходімо до пастуха… Пастуше, пастуше, чого ти своїх гусей не пасеш?
— А чого мені свиня вар перекинула?
— Ну, ходім до свині… Свине, свине, нащо ти пастуху вар перекинула?
— А чого мені собачка поросятка поїв?
— Ну, ходім до собачки… Собачко, собачко, нащо ти в свині поросятка поїв?
— А я їсти схотів!..
Як покумалися лисиця з вовком
Жила-була собі лисичка в однім лісі. Пішла вона в село, залізла до одного чоловіка в комору, вкрала ковбасу і принесла до своєї нори. Приходить вовк і говорить:
— Як у тебе тут файно пахне ковбасою! Я так би їв, що аж слина з язика цяпає.
А лисичка каже:
— Давай покумаємося, будемо вірні друзі, і я тебе поведу, де можна доста ковбаси їсти.
От вони й покумалися. Веде лисичка вовка у село. Приходять до хати. Вікно в коморі було відчинене. Лисичка плиг у вікно — і в комору, а вовк — за нею. Лисичка роздивилася, понатягала ковбаси на шию — і в ліс, там сховала і бігом назад до комори. І так усю ковбасу поносила. А вовк добрався до шинки, солонини і давай їсти. Їсть та їсть і наїв такий бебех, що почав лізти у вікно і не пролазить. Сів собі й почав вити:
— Ву-у-у-у! Ву-у-у-у!
А в хаті почули і як набрали хто ціп, хто сокиру, довбню та давай вовка плющити по бебехові, по хребту, по голові. Вовк із комори заскочив до хати, а з хати як собою гепне у вікно, вікно розбилося, і вовк утік.
Ледве живий іде вовк дорогою. А лисичка-кума намастилася медом, викачалася в паздір’ї і суне навстрічу кумові-вовкові. Вовк скаржиться їй:
— Ой кумо, як мене били!
— Слабо тебе били, куме, — обізвалася лисиця. — Мене били, то з мене, глянь, аж кісточки стирчать!
Вовк пожалів лисицю й каже:
— Сідай, кумо, на мене, я тебе понесу.
Лисичка-кума вискочила на вовка, і той несе її. А вона собі приспівує:
— Несе битий небитого, у вереті завитого.
А вовк і каже:
— Що ти, кумо, так співаєш?
— Та то, куме, мене дуже болить, і я собі приспівую, і здається тоді, що не так болить. — І знову співає: — Несе битий небитого, у вереті завитого. Несе битий небитого, у вереті завитого.
Вовк почав уважно прислухатися і розібрав, що лисиця співає. Скинув її з себе і каже:
— Ах ти, сяка-така кумо, я тебе роздеру!
Лисиця так кинулася навтіки, що лиш закурилося за нею. А вовк пустився доганяти. Прибігла лисиця до обриву, над яким росли дерева, заскочила в нору і сидить собі. Нора була вузенька. Вовк не міг туди вміститися. Сягає він за лисицею лапою. Коли вовк схопить куму за ногу, лисиця говорить:
— Тягни, дурню, корінець!
І вовк відпустить ногу. А коли схопить за корінь і тягне, думаючи, що то лисиця, вона кричить:
— Ой, болить, ногу мені поламаєш!
А вовк тягне, тягне і ніяк не може витягнути лисицю з нори. Як намучився добре, лишив свою куму в тім обриві й пішов собі в ліс. Через деякий час лисичка вибралася звідти і подалася далі добувати собі поживу. Йде дорогою й бачить: їдуть сани з кіньми. (А то було зимою). На санях — два риболови везуть рибу, яку наловили у ставку. Лисиця лягла на дорогу і прикинулася дохлою. Чоловіки підійшли і говорять: