Андрій Лаговський
- Автор: Кримський Агатангел
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Андрій Лаговський». Краткое содержание книги:
Тільки ж то все були самісінькі поривання, мов безсиле тріпотіння крил у підбитої пташини, яка нікуди линути й не може. Лаговський сам знав гаразд, що нікуди дальш од бажань та мрій він, недужий і слабий, не піде. Та проте нерві} тремтіли; ненависть палала; він весь хворобливо хвилювався. Раз збудоражена нервова система не скоро заспокоювалася.
Сталося хворобливій людині те, що й повинно було статися. Лаговський зачав знов губити сон. Умлівання частішали. Організм чувся знеможеним. Знову зачиналася нервова прострація. І ото знов тоді над розумом і над громадянськими почуттями брало гору своє суб’єктивне горе, і серце стогнало: «Ти — сам»...
... А серпень одходив. Наближавсь академічний рік.
V
Вернувся з літнього одпуску із села слуга Лаговського Федір, його незмінний вірний «лічарда», як то кажуть стилем московських лубочних лицарських повістей. Приїхав він уранці саме після такої ночі, коли професорові не пощастило заснути ані на годину. У Федора був свій власний ключ од дверей, і він увійшов до хати, не дзвонячи в дзвоник. Лаговський лежав у постелі.
Федір аж злякавсь, як поглянув на свого схудлого, зблідлого, зчорнілого «панича», що сумно подивився на нього з ліжка та й ледве кліпнув очима на Федорове привітання.
А ще більше злякався Федір, коли був одійшов та й, знову ввійшовши в хату трохи пізніш, побачив, що його «панич» уже був підвівся, одягся, а тепер сидить за столом непритомний, схиливши голову та обличчя на стіл — і не дихає. Щоправда, попирскавши на нього водою, Федір легко одволодав його і привів до пам’яті. Але зараз-таки після того, не гаючи часу і нічого не кажучи Лаговському, Федір побіг до одного відомого московського доктора-професора, з яким Лаговський мав декотру знакомість, стріваючися з ним іноді на університетських професорських радах. Той професор медик був людина доволі легкодумна, з типу безжурних bonvivanfiB1, з тих, що, мовляв, і самі собі в вічі наплюють, і рідного батька з кашею з’їдять. Та в усякім разі ставився він до Лаговського прихильненько; а медик був з нього справді гарний.
— Панич мій во цвіту літ погибають! — трагічно заявив Федір докторові-професорові на перші його питання. Той не міг не осміхнутися з того виспренно книжного «во цвіту літ» і не зовсім повірив Федорові, тільки ж будь-що-будь не забаривсь і поїхав до Лаговського заразісінько.
— Знаєте, колего, що я вам порадив би накраще? — сказав він з добродушною іронією, як переслухав Лаговського. — Погоїтися вам випадало б за всіма правилами науки. Вночі — спати... бо ніч — для спання, а не для сидіння за книжками; лягати — з курми, а вставати — з першим променем сонця. На якийсь час треба було б зовсім не працювати розумом, закинути всі книжки к чорту і к його високошановній любій мамі. Треба регулярно пити молоко; добре б було б, коли б жити десь у горах південної Баварії на поетичному лоні природи та пити молоко осляче; не дурно ж німці кажуть, що осляче молоко вкупі з гірською поезією — правдиве джерело безсмертя... Ну, а коли нікуди в Баварію не поїдете, то й тутечки, в Москві, довго не сидіть у хаті, виходьте кожної години на свіже повітря. Особливо ж — книжки позакидайте...
Лаговський не міг розібрати навіть, чи шуткує доктор, чи говорить «настояще»: настільки йому здавалася аж дикою тая ідея — закинути книжки.
— Господи! — іронічно жахнувсь він. — Зробити із свого життя ненастанне, регулярне курування! Та це ж скука смертельна!.. А далі: нам — і не читати книжок?! Та без них же ми з вами, вчений люд, помремо з нудоти, й скуки, й з порожняви!.. Ні, пане докторе! Дайте нам попереду спосіб, щоб книжки перестали бути для нас необхідною, неминучою стихійною потребою, такою самою, як вода для риби й повітря для пташки, та вже аж тоді приписуйте рецепт: «покинути книжки».
Професор доктор поблажливо засміявсь, наче наївну дитину слухав.
— Не кажіть отих загальних слів: нам, для нас. Кажіть тільки про себе самого: мені, для мене. Бо, приміром, я зовсім легко кину наукову працю, якщо вона мені завадить... Та й ви, аби схотіли, зможете одкинутися од неї.
— Я не можу! Я вмру без книжкової роботи... збожеволію... сам собі смерть заподію...
— А ви спробуйте одурити себе самого. Скажіть собі, що ви це робите не через мою лікарську пораду і не для здоров’я, а для етично-філософського принципу. Еге, еге! Складіть собі філософську теорію, що, мовляв, книжки взагалі річ шкідлива й не моральна, не тільки для вас, але для кого завгодно... ну, до толстовщини пристаньте, чи що!.. Втовк-мачте в голову собі думку, що вся наука — ідіотство... А потім, як одужаєте, то аж тоді одкиньтесь од цієї теорії та й знов беріться за науку з новітніми силами. «І благо ти бу-деть, і долголітен будеш на землі».