Замах на бродягу
- Автор: Сименон Жорж
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Замах на бродягу». Краткое содержание книги:
Раптом нагорі почулися легкі кроки. Певно, це мало щось означати: хазяїн в ту ж мить машинально глянув на стелю з виразом крайнього збентеження.
— У вас зараз багато пожильців?
— Жодного. Хіба що…
Він кивнув на чолов'ягу за столом, точніше на його нерухому спину. І тут Мегре інтуїтивно відчув небезпеку. Треба було діяти швидко й несхибно. В одну мить рука незнайомого одірвалася од стола й метнулася до лампи. Це останнє, що бачив Мегре. Він кинувся до нього.
Пізно. Лампа грюкнулась об підлогу, брязнули скалки, в повітрі густо запахло гасом.
— Я був певний, що знаю тебе, падлюко!
Йому пощастило вчепитися здорованеві за піджак. Він спробував схопити міцніше, але той шалено пручався, намагаючись вивільнитися. Вони боролися в цілковитій темряві, у якій ледь вимальовувався сірий прямокутник дверей. А що робитиме хазяїн? Чи не кинеться він на поміч своєму клієнтові?
Мегре щосили вдарив, і в ту ж мить відчув у руці гострий біль: здоровило вп'явся в неї зубами. Тоді всією вагою свого тіла він навалився на ворога. Обоє покотилися по підлозі, наражаючись на шматки битого скла.
— Люка! — щодуху заволав комісар. — Люка!..
Ворог був озброєний. Мегре намацав важкий пістолет у кишені його піджака і намагався перешкодити руці дотягтися до цієї кишені.
Ні, хазяїна було навіть не чути. Цілком можливо, що він так і залишився за своєю стойкою, байдужий до того, що відбувалося поруч.
— Люка!
— Я тут, патроне!
Люка біг до харчевні, важко гупаючи по калюжах, і примовляв:
— Я ж вам сказав — стійте на місці! Ви чуєте? Не біжіть за мною!
Певна річ, це стосувалося Матільди, котра вже не тямила себе з жаху.
— Спробуй вкусити ще раз, тварюко, і я розвалю тобі голову! Ти чув?
І він ліктем придавив руку здорованеві, щоб той не дістав пістолета. Ворог аніскілечки не поступався на силі перед ним. Навряд чи він подолав би його сам на сам, та ще й у цій клятій пітьмі! Вони зачепили стіл, і він перекинувся на них.
— Сюди, Люка! Ану присвіти!
— Слухаюсь, патроне!
Блідий сніп світла вирвав із темряви тіла, переплетені в лютому двобої.
— Чорт забирай! Ніколя! От так зустріч…
— А ви думаєте, я вас не впізнав? Одразу, як тільки ви заговорили…
— Ану, Люка, поможи! Це небезпечний звірюка! Угрій його по черепу, хай заспокоїться. Лупи, не бійся! Він витримає.
Люка замахнувся й опустив свою гумову палицю на голову здорованя.
— Давай сюди наручники! Коли б я знав, що зустріну тут цього падлюку!.. Ну от, тепер усе гаразд. Вставай, Ніколя. Даремно удаєш, що тобі млосно. Твоя макітра витримувала й не таке. Хазяїне!
Довелося гукати вдруге. І дуже кумедно було почути в темряві спокійнісінький голос власника харчевні:
— До ваших послуг, панове.
— В цьому домі є ще одна лампа?
— Зараз принесу свічку. Тільки посвітіть мені в кухні.
Мегре перев'язав носовою хустинкою руку, яку прокусив бандит. Біля дверей хтось схлипував. Звичайно ж, Матільда — злякалась дурненька, що комісар бореться з її Жозефом…
— Зайдіть, моя люба. І не бійтеся. Думаю, що зараз усе скінчиться. А ти, Ніколя, сідай тут — і раджу не ворушитися…
З цими словами він поклав на стіл перед собою напохваті обидва пістолети — свій і бандитів.
Повернувся хазяїн із свічкою в руці. Вигляд у нього був спокійний, наче нічого й не сталося.
— А тепер, — наказав Мегре, — приведіть-но сюди хлопчиська.
Хазяїн завагався. Невже він усе заперечуватиме?
— Я кому сказав — приведи хлопця! Ну, хутко! — і вже навздогін гукнув: — І нехай візьме з собою люльку!
Вмиваючись сльозами, дівчина повторювала:
— А ви певні, що він тут і що з ним нічого не скоїлося?
Мегре не відповів і нашорошив вуха. На другому поверсі хазяїн стукав у двері. Потім заговорив упівголоса, дедалі настійливіше. Згори долинали уривки фраз:
— Це пани із столиці, з ними дівчина. Відчиніть, клянусь вам, що…
А Матільда завела своєї:
— Може, вони його вбили?
Мегре знизав плечима і теж попрямував до сходів.
— Попильнуй його, Люка. Ти вже пізнав нашого старого знайомого Ніколя? А я гадав, що він досі ще у в'язниці Фресне!
Він поволі піднявся сходами, відхилив рукою хазяїна від дверей.
— Жозефе, це я, комісар Мегре. Мені ти можеш відчинити…
І до хазяїна:
— Чого стоїте, ідіть донизу… І приготуйте дівчині грогу… Це її підбадьорить. Ну, Жозефе! Я чекаю.
Нарешті ключ повернувся. Мегре штовхнув двері.