Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Але я покличу на поміч своїх протестантів. Я правитиму вдвох з адміралом Коліньї! — мов хлопчисько, кричав він, сам жахаючись такої сміливості. І вплив тих слів цілком відповідав його найгіршим побоюванням: мати заплакала. Пані Катрін зробила те не зразу, а в кілька заходів, нарощуючи ефект. Спочатку вона змахнула довкола себе куцими ручками. Тоді її велике, важке обличчя перетворилось на невинне личко маленької скривдженої дівчинки. Потім вона затулила його товстими пальчиками, крізь які нишком дивилась, і жалібно заскімлила. Вона скімлила чимраз тонше й пронизливіше, але між пальчиками не скотилось жодної сльозинки. Пані Катрін уміла дуже добре вдавати все, але сліз удати не могла. Карл помітив те, що їй удалося. Решту побачила Марго.
Нe перестаючи хлипати, стара пробелькотіла:
— Ваша величносте, дозвольте мені поїхати на мою батьківщину! Бо тут я вже давно тремчу за своє життя. Ваша довіра віддана моїм запеклим ворогам.
Цього він мусив злякатись — так вона сподівалась — і справді злякався. Він розгублено промимрив, що тільки хотів знати, які були їхні постанови сьогодні вранці.
— Ці постанови — на добро вашому королівству, — відказала вона, відказала зовсім не плаксиво й уже зі своєю звичайною маскою незворушності на обличчі. Важко було повірити, що тільки-но відбулася сцена з плачем. Голос її забринів суворо: — І вирішувати довелося без вас. Бо ці постанови вимагають дій незвичайних, гідних великого владаря, а такі дії тобі не до снаги, сину мій.
Ці суворі слова прозвучали разючою несподіванкою після сцени приниження. Пані Катрін уже сиділа, як наділена вищою владою, — мовби вона ніколи й не просила, щоб їй дозволили поїхати до Флоренції — звідки її колись вигнано.
Карл дивився на свої ноги, а в голові у нього снувалося, плуталося, стикалося надто багато думок відразу: всі материні натяки з іще куди спокійніших днів; тоді він не перечив її кривавим намірам, бо сприймав їх тільки як страшний сон. Навіть сама його мати спершу віддалася тим задумам просто як небезпечним вправам розуму, що перестрибує через безодню. Проте Карл добре пам'ятав імена Аморі і Ліньєроля — двох людей, принесених у жертву його страхові, викликаному куди меншою небезпекою. Відтоді він, щоб довести свою самостійність, зблизився з гугенотом Коліньї, називав його батьком і в усьому слухався його порад. Так він опинився на порозі війни з Іспанією. Австрійський дім дедалі щільніш обвивав свої щупальця круг нього і його самотньої країни; він володів півднем і серединою Старого Світу, він мав Новий Світ із його золотом, панував над церквою, а через неї — над усіма народами, тобто й над французьким, і впхався навіть до власного Карлового палацу та до його ліжка в подобі ерцгерцогині, такої заціпенілої від золота й могутності, що вона, не могла й упасти!
«Що ж діяти? — розпачливо питав себе Карл Дев'ятий, дивлячись на свої ноги. — Їм кортить убивати, всі думають тільки про вбивання, але Гізи, та й моя мати хочуть убивати французів, винищувати моїх підданих. А пан адмірал хоче вбивати іспанців, і це мені більше до вподоби. Звісно, коли він повернеться переможцем, мені доведеться боятись і його, бо він зробиться тоді найсильнішим. А поки що Гізи сильніші за мене й за нього. Мати вважає, що треба спершу напустити Гізів на протестантів. А я маю тим часом тихенько сидіти в Луврі й вичікувати. А тоді моє свіже військо вдарить на тих, котрі перемогли, і вирядить їхніх проводирів ще тепленькими на той світ».
Він звів очі, ніби питаючи: що ж йому про все це думати? Мати підбадьорливо кивнула йому головою. Вона часто повчала його, і він її розумів — але тільки до певної межі, далі вже ні. Далі вона робилась загадковою, а він — безсилим. Може, він і розгадав би її, вгадав перший, вирішальний хід у її планах, якби йому не перешкоджало щось, якась скутість думки. «Найстрахітніше вони постановили тільки сьогодні в підвалі,— так збагнув Карл. — Мене там не було, і я ні про що не довідаюсь. Тому в мене аж нутро холоне: хто ж мені допоможе?»
Тільки-но він це подумав, як його сестра ступила вперед і на повний голос заявила:
— Вбивство я забороняю.
Пані Катрін аж рота роззявила з подиву. Що це сталося з дочкою?
— Ти? Забороняєш? — перепитала вона. І Карл зчудовано зронив слово:
— Ти?
— Я! — підтвердила Марго непохитно. — І ще хтось моїми устами. — Вона мала на увазі бога — мармурову статую з червоними губами.