Молоді літа короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #19
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Молоді літа короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Цілий всесвіт ніби раптом застиг на місці, і в тій грізній застиглості пролунав ще нечуваний голос, могутній, але не гучний, бо заглушений безмірною далеччю. Марго вві сні мусила зібрати всю свою силу й думати так напружено, як ніколи не думала наяву, і нарешті вона розпізнала, що діється. Перед нею була лоджія посередині великого палацу, і в тій лоджії стояв бог. Він чекав і поки що не озивався, давав їй час отямитися, щоб вона не вмерла, його вгледівши. Він мав подобу статуї, шати на ньому лежали по-старовинному рівними бганками, і навіть сильний вітер не ворушив їх.
Лоджія була в фасаді Лувру, хоч наяву Марго там такої не бачила. А водночас ця знайома будівля відповідала тому образові палацу, що його ми все життя носимо в темних глибинах душі й згадуємо як спомин з нашої найпершої, найпрекраснішої подорожі: нам уже не судилося побачити його своїми очима, і ми не знайдемо його ніде. А тут він стояв, осяйний, у всій нетлінній розкішності, створений руками великих майстрів, і звався — Сінай[63]. Така була його назва. А посередині його стояв бог, кам'яний, важкий, хоч і не вищий за людину середнього зросту; та ось він зводить повіки, і мене проймає блаженний трепет, і я вже ладна вигукнути: «Так, господи!» — хоча ще й не чула, яка його воля. Бо я сама знаю ту волю. «Не убий». І ось його коротка, кучерява, чорна-пречорна борода ворухнулась. У губи йому вливається кров, вони стають темно-червоні, і він кличе мене. «Принцесо Валуа!» — кличе господь. Я здригаюсь, я не можу озватися з ляку, бо дозволила собі вві сні марити, ніби я богиня Венера. А то була тільки маячня. Лиш оце ось дійсність, лиш це свята істина. «Пані Маргарито!» — кличе господь. Так, господи!
Отак вона озвалась. Правда, вже не своїм низьким, лунким голосом: той голос перейшов до бога, він промовляв ним, лиш багато гучніше. А сама вона тільки жебоніла перед богом. Проте бог почув її і прийняв її відповідь. Щоб вона як слід його зрозуміла, він заговорив грецькою. Грецькою він сказав:
— Не убий!
Рятунок
Вона відразу прокинулась, відразу й одяглась, і подалася до матері. Королева Наваррська взяла з собою свою охорону, щоб добитися зустрічі, коли треба буде, силоміць. Одначе її ніхто не затримав, і вона, звичайно, зрозуміла чому. Її брат Карл Дев'ятий саме був у пані Катрін, та ще й розгніваний до нестями. Він лаявся й кляв, кричав, що тільки він один король і має владу наказувати, а не якісь там змовники, що збираються в закапелках підземель.
Його крик докучав пані Катрін, якій треба було подумати. Крім того, вона боялась за свою безпеку: дочка, як ніхто інший, могла це бачити з її застиглого, мов маска, обличчя. Мати радо привітала донечку й показала рукою на її звичайний стільчик. Хоч яка була Марго в усьому іншому, вона завжди лишалась маминою донею і дуже любила посидіти в неї біля спідниці, заривши пальці в коси й читаючи великі томи в шкіряних оправах: їх у неї лежало на колінах по кілька зразу. За звичкою вона й тепер узяла книжки зі столу й гортала їх, та очі її не дивились на сторінки, а перебігали з матері на брата.
А Карла Дев'ятого глибоко спантеличило те, що весь його незв'язний крик анітрохи не впливав на стару, яка лиш мовчки дивилась на нього. І він вирішив говорити грізніше й недвозначніше. Він витяг шию, рудуваті його вуса звисли вниз, а руки теліпались, проте були стиснені в кулаки. А кутиками очей він назирав, якої небезпеки йому ще сподіватись від матері.
— Ти добре спала, мамо?
— Твоє свято було надто гамірне, сину.
— І все ж ти встала дуже рано, а з тобою ще дехто, зокрема мій брат Анжу. Мене вже сповіщено. Ви замишляєте щось проти мене, й ваші заміри небезпечні для держави, інакше навіщо б вам ховатися в такому місці, схожому на пекло, як дивитися згори.
— Це тільки так здається, сину, коли стоїш на драбині.
— Ти не відмагаєшся, мамо, і добре робиш, бо та людина, що вас там застукала, може підтвердити все тобі в очі.
— Навряд.
А син почув: «Ти дурень». Дочка зрозуміла: «Її вже нема на світі». Марго на хвильку схилилась над фоліантом, а Карла знов охопила нестяма. Він загорлав, що накаже заарештувати свого брата д'Анжу. Рідна мати, мовляв, зазіхає на його життя й хоче посадити на трон іншого.
63
Сінай — гора, на якій, за біблійною легендою, бог вручив іудейському пророкові Мойсею скрижалі з заповідями.