Жак фаталіст і його пан
- Автор: Дидро Дени
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Сучасність
- Переводчик: Іван Кошелівець
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Жак фаталіст і його пан». Краткое содержание книги:
— Але, кавалере, над чим так замислився? Твоя склянка повна, і ти ще не почав оповідання!
— Думав я, мій друже, думав, та й надумав: обніми мене, ми помстимося, помстимося за обох. Це буде підступ з мого боку, може, не гідний мене, але гідний тієї потвори. Ти вимагаєш історії однієї з моїх ночей з нею?
— Так. Гадаєш, вимагаю занадто багато?
— Ні, але якби, замість опису однієї ночі, я допоміг тобі самому перебути з нею ніч?
— Було б ще ліпше.
(Тут Жак знову підсвиснув).
Кавалер відразу ж витяг з своєї кишені два ключі, один маленький, другий великий.
— Малий, — пояснив він мені, — від вхідних дверей з вулиці, а великий — від Аґатиного передпокою. Обидва до твоїх послуг. Тепер поясню тобі, як я робив щодня приблизно протягом шести місяців, а ти відповідно до цього пристосуйся. Її вікна, як ти знаєш, виходять на вулицю. Я проходжуюся по вулиці, поки бачу в неї світло. Виставлений назовні горщик з квітами — умовний знак, що все в порядку. Тоді я наближаюся до вхідних дверей, відкриваю їх, вхожу й замикаю знову; іду якомога тихше східцями вгору й повертаю в маленький коридорчик праворуч. Перші двері ліворуч у цьому коридорі, як ти знаєш, її двері. Я відкриваю ці двері великим ключем, заходжу до маленької ґардероби, що праворуч, і там знаходжу маленьку нічну свічку, при світлі якої зручно собі роздягаюся. Дверей до своєї кімнати Аґата умисне не причиняє щільно; я вступаю до кімнати і знаходжу її в ліжку. Зрозумів усе?
— Зовсім добре.
— Тому що опостінь завжди хтось є, ми мовчимо.
— А крім того, мені здається, ви зайняті приємнішою роботою, ніж базікання.
— На випадок небезпеки, я можу вистрибнути з ліжка і замкнутися в ґардеробі, одначе в цьому ніколи не було потреби. У переважній більшості випадків ми розлучалися перед четвертою годиною ранку. Коли ж траплялося довше бавитися чи то відпочивати, ми вставали з ліжка разом. Вона виходила до своїх, я лишався в ґардеробі: одягався, читав, відпочивав, чекаючи тієї години, коли можна вийти. Тоді я виходив, вітався, обнімався з усіма, наче б щойно до них прибув.
— Вона чекає тебе й цієї ночі?
— Вона чекає мене щоночі.
— І ти відступаєш мені своє місце?
— Від щирого серця. Якби ти, одначе, хотів самої розповіді про одну ніч, мені це не становило б трудности. Але мені хотілося, щоб...
— Говори до кінця. Можуть бути якісь дрібниці, у яких я не хотів би тебе зв'язувати.
— Я хотів би, щоб ти лишився в її обіймах до ранку, а я прибув би, щоб застукати вас.
— О, ні, кавалере, це вже занадто підступно.
— Занадто підступно? Я мав на мислі інше, ніж ти думаєш. Перед тим я роздягнувся б у ґардеробі.
— Іди геть, кавалере, ти занадто розфантазувався. Та, до речі, це ж і не можливе: коли ти віддаєш мені ключі, ти не зможеш пізніше увійти сам.
— Ах, мій друже, ти таки придуркуватий.
— Але не дуже, як мені здається.
— А чом би не увійти нам до дому удвох разом? Ти підеш до Аґати, а я лишуся в ґардеробі, доки ти даси мені знак, на який ми умовимося.
— Слово чести, це вигадане так дотепно, так несамовито, що небагато бракує, щоб я погодився. Але, кавалере, як усе взяти добре на розум, я радше волів би залишити цю кумедію на котрусь з наступних ночей.
— Ах, розумію: ти комбінуєш, щоб розтягнути нашу помсту на кілька разів.
— Як тобі це до вподоби?
— Без жодного застереження.
Жак: Ваш кавалер зовсім забив мені баки. Я уявляв собі...
Пан: Ти уявляв?..
Жак: Ні, мій пане, прошу продовжувати далі.
Пан: Ми пили, вигадували тисячі дурниць: і на найближчу ніч, і на наступні, і на ту, коли Аґата опиниться між кавалером і мною. Кавалера опанував настрій чарівної пустотливости, і зміст наших розмов був аж ніяк не сумний. Він приписував мені до найменших подробиць правила поведінки вночі, які сповна дотримати було б не так то вже й легко; але по багатьох ночах, непогано проведених раніше, я міг на першу цю ніч ні в чому не по ступитися кавалерові, хоч і які дива він розповідав про свою винахідливість. Потім пішла мова з безконечними подробицями про таланти, вправність і принади Аґати. Кавалер умів з неймовірним мистецтвом поєднати оп'яніння від вина й івід розмов про любовну пристрасть. Нам тільки й здавалося, що час до початку нашої пригоди, чи помсти, наближався дуже повільно. Тим часом ми встали з-за столу, і кавалер оплатив рахунок; це сталося, мабуть, перший раз за все його життя. Ми сіли до коляси, бувши обидва п'яні; а наш кучер і слуги були ще п'яніші від нас.
•••
Читачу, що перешкоджає мені вивернути в баюрі колясу разом з кучером, кіньми, панами й слугами? Або, коли ти боїшся баюри, що перешкоджає мені доправити їх цілими й неушкодженими до міста і зударити їх колясу з іншою, у яку я можу напхати інших молодих людей, так само п'яних? Полетять образливі слова, потім зчиниться буча, вимахування шпагами й колотнеча за всіма правилами. А не подобається тобі й колотнеча, тоді що мені може перешкодити зробити так, щоб у цій колясі, замість п'яних молодих людей, сиділа Аґата з однією з своїх тіток? Але нічого подібного не трапилося, і кавалер з Жаковим паном прибули до Парижу. Жаків пан переодягнувся в кавалерів одяг. Надійшла північ, і вони опинилися під вікнами Аґати; погасло світло, і горщик з квітами появився на своєму місці. Вони прокрокували ще раз з одного кінця вулиці до другого, і кавалер повторив ще раз лекцію своєму другові. Потім.вони наблизилися до дверей, кавалер відімкнув їх, пропустив Жакового пана і, давши йому ключ від коридору, а від вхідних дверей залишивши при собі, замкнув вхідні двері й віддалився. По цих деталях, досить лаконічно переказаних, слово знову взяв Жаків пан, мовивши далі: