Жак фаталіст і його пан

Жак: Згода, алеж ви не будете такі жорстокі...

Пан: Погодься принаймні, що ти цього заслуговуєш.

Жак: Згоден. Але попри це все ви подивитеся на годинник, щоб знати, котра година, візьмете понюшку табаки, ваше роздратування уляжеться, і ви будете продовжувати свою історію.

Пан: Цей шалапут витіває зо мною, що йому захочеться...

Кілька днів по цій розмові з кавалером він прийшов знову до мене; у нього був вигляд переможця.

— А що, друже, — сказав він мені, — може, ти й наступного разу будеш сумніватися у правильності моїх передбачень? Я ж тобі виразно сказав, що сила по нашому боці: ось тобі лист від милої, так, лист, лист від неї...

Лист був дуже ніжний, сповнений закидами, наріканнями й іншим подібним; і я знову почав учащати до їхнього дому.

Читачу, ти зупинився й не читаєш далі. Що тобі? Ага, здається, я тебе розумію: ти хотів би почитати цей лист. Пані Ріккобоні* не завагалася б показати його тобі. Я переконаний, що ти шкодуєш і за тим листом, який пані де Ляпоммре продиктувала тим двом побожним. Хоч той лист було багато важче написати, ніж Аґатин, і хоч я зовсім не схильний перебільшувати можливості свого таланту, я все таки якось упорався б з ним; але лист не був би оригінальний. Вийшло б те саме, що з пишною промовою Тіта Лівія в його «Історії Риму»* чи кардинала Бентівольйо в його «Фляндрських війнах».* Їх читають з приємністю, але вони руйнують ілюзію. Історик, який приписує своїм персонажам промови, яких вони не виголошували, може з таким самим успіхом приписувати їм вчинки, яких вони не робили. Тому я прошу тебе не наполягати на цих двох листах і читати далі.

Пан: Вони хотіли допитатися в мене, чому я зник; я відповідав, що спало мені на думку, і вони вдоволилися тим, що я їм казав. А поза тим усе пішло знову так, як було й раніше.

Жак: Тобто ви продовжували далі викидати гроші, а ваші любовні справи лишалися майже на тому самому місці.

Пан: Кавалер допитувався в мене, як справи, і видно було, що це його дедалі більше непокоїло.

Жак: І цілком можливе, що непокоївся він зовсім щиро.

Пан: Чому ти так думаєш?

Жак: Чому? Тому що...

Пан: Ну, говори ж далі.

Жак: Ні, я стримаюся: хай скаже сам оповідач.

Пан: Я бачу, що моя наука пішла тобі на користь, і це тішить мене... Одного дня кавалер запропонував мені прогулянку, щоб ми могли поговорити без свідків. Ми вирішили перебути цілий день за містом і раннім-ранком вирушили в дорогу. Потім пообідали в придорожньому заїзді, там таки й повечеряли. Вино було чудове, ми пили багато і розмовляли про політику уряду, про релігію, оповідали любовні історії. Ще ніколи кавалер не виявляв до мене стільки довір'я і дружньої одвертости; він розповідав мені всі пригоди свого життя з неймовірною одвертістю, не приховуючи від мене ні доброго, ні злого. Він пив, обнімався зо мною, плакав від розчулення; я й собі пив, обнімався з ним, плакав від розчулення. У всій його поведінці в минулому, як він запевняв, не було жодного поганого вчинку, крім одного, що його він ніколи не може собі пробачити, так що й каратиметься з нечистим сумлінням до самої смерти.