Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Престо згадав, як один режисер примушував артистку проробляти простий рух ногою десятки разів, витратив кілька сот метрів плівки, поки добився того, чого хотів. А у Еллен «усе йде, жоден жест не пропав би дарма».
«Ні, з неї не слід робити Офелій і Дездемон. її довелось би муштрувати, примушувати думати про свої рухи, прищеплювати їй незвичні жести, і з Еллен трапилося б те, що з стоногою в казці Уайльда, яка вільно бігала, доки її не попросили пояснити, як саме вона пересуває ноги — яку ставить раніше, яку пізніше. Стонога задумалась і… не могла зробити й кроку. Еллен повинна лишитися собою. Отже, потрібні будуть і інші сценарії…»
Роздуми Престо були перервані Еллен. Вона виглянула з вікна і крикнула голосніше, ніж того вимагала відстань:
— Містер Сміт! Сьогодні увечері в кіно, що біля готелю Россетті, йде картина з участю Тоніо Престо.
— Підете? — запитав Престо.
— Неодмінно! — відповіла дівчина. — Останнім часом рідко ставлять його картини. Кажуть, він кудись зник чи з ним трапилося щось негарне. Це було б жахливо!
— Ви любите Тоніо Престо?
— Хто ж його не любить? — відповіла Еллен.
Престо було приємно це чути, але те, що сказала дівчина потім, трохи засмутило його.
— Кожен любить посміятись, а він такий смішний. Я прямо-таки обожую його.
— І одружилися б з ним, якби він запропонував вам руку?
Еллен здивувалася цьому питанню.
— З ним? Одружитися? — гидливо і навіть трохи обурюючись, що їй задали таке питання, вигукнула дівчина. — Ніколи!
— Чому? — спитав Тоніо, догадуючись про відповідь. Але виявилося, що Еллен думала не тільки про потворність Тоніо, але й про інше, і цього він не чекав.
— Мені здається, це має бути зрозуміло. Яка мати захотіла б, щоб у неї були діти-потвори?
Не сама бридкість і потворність відштовхувала Еллен, і не про себе вона думала, а про дітей! «Як же це не схоже на доводи і міркування Гедди Люкс! Оце здорове поняття про одруження», подумав Престо і сказав, немов би між іншим:
— Але ж, кажуть, він страшенно багатий.
— Ніяке багатство не розвіє горя матері, у якої нещасні діти! — відповіла Еллен. — Забалакалась я з вами, а ще не кінчила прибирати.
— Міс Еллен, а мені можна піти з вами в кіно?
— Можна! — милостиво відповіла Еллен уже з глибини кімнати.
В кіно йшла картина «Престо-ковбой» — одна з його ранніх самостійних робіт.
Сидячи рядом з Еллен у темному залі і дивлячись на екран, Тоніо згадував час, коли знімався цей фільм. Ім’я Престо вже гриміло. Власники кінопідприємств старалися переманити його, журналісти стежили за кожним його кроком. Себастьян, мов злий і непідкупний цербер, суворо оберігав усі входи в будинок. На територію ж кіностудії хазяїн не пускав нікого стороннього. І ось під час постановки масової сцени з багатьма статистами-ковбоями, один догадливий журналіст ухитрився верхи, в костюмі ковбоя в’їхати в заборонену зону і змішатися з натовпом статистів. А там, скориставшись із перерви в кінозйомці, пробрався до Престо і зробив спробу інтерв’юїрувати його. Ця витівка розсмішила Престо, але все ж він не відповів на жодне запитання журналіста, що не перешкодило заповзятливому газетчикові надрукувати докладне інтерв’ю, яке обійшло всі газети. Чого тільки не було в цьому інтерв’ю! І гадане одруження Тоніо Престо з удовою-мільйонершою місіс У., і новий договір, який нібито запропонувала містерові Престо найбільша кінофірма: вона обіцяла йому утримання «втроє більше за цивільний лист англійського короля», і творчі плани Престо, який пише сценарій нового фільму «Створення світу» і гратиме роль Адама… Усе це було настільки безглуздо, дико і неймовірно, що Престо навіть не написав спростування. Але американська публіка, жадібна до всіляких сенсацій, кілька днів тільки й говорила про це інтерв’ю. Інтерес до Престо зріс ще більше… А тепер? Тепер він нішо, «табуля раза» — чиста зі-скоблена дошка, на якій ще невідомо, що буде написано…
У залі глядачів лунали дружні вибухи сміху. І Еллен сміялася чи не найбільше.
Чи добре зробив Престо, змінивши свою зовнішність? Чи не було це фатальною помилкою?.. Трусячись від сміху, Еллен хитнулась, і її плече доторкнулося до плеча Тоніо. І від цього дотику Престо якось раптом відчув своє тіло, молоде, здорове. Між ним і Еллен, між ним і жінками всього світу, між ним і коханням, якого йому так бракувало в житті, вже не було стіни потворності. Заради цього варто пожертвувати багато чим, навіть славою. Сама слава не може дати стільки щастя і насолоди, як любов! А славу можна завоювати і вдруге. Тільки б знайти своє обличчя!