Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
«Так жив на самоті й Будда, бажаючи знайти своє обличчя, спочатку в гаю мангових дерев на березі ріки Анома, а потім у дрімучих лісах Урувели. Де б знайти такі ліси?» думав Престо.
Він довго вибирав, куди б йому поїхати. Пригадував відлюдні місця своєї великої батьківщини, гори, ліси, пустелі. їх було немало. Але забиратися надто далеко в глушину не годиться: він повинен стежити за ходом справи. Можливо, адвокатові потрібні будуть якісь довідки. Пірсові, звичайно, Престо повідомить свою адресу, але тільки йому одному, і притому під найсуворішим секретом.
І раптом він згадав про Ієллоустонський національний парк. Парк, територія якого більша, ніж територія Бельгії! Є де побути на самоті! Там знайдуться такі глухі куточки, куди не заглядають туристи. Він зупиниться не в готелі, а найме кімнату у якого-небудь сторожа чи лісника. Чудово! До речі, він побачить цей славнозвісний парк, це світове чудо. В безперервній роботі, весь час поспішаючи, Престо досі не спромігся побувати в знаменитому парку. Тепер він побачить його, трохи розважиться в поїзді, — це дуже потрібно, — а потім забереться в гай мангових дерев і думатиме про свою долю.
І Тоніо почав діяльно готуватися до подорожі. Він накупив книжок, путівників по Ієллоустонському парку, багато книжок з кінематографії, літератури і навіть філософії, йому багато в чому треба було розібратися. Він ретельно склав маршрут, змінюючи засоби пересування, щоб краще замести сліди. І в той час, коли гості на званій вечері ще допивали останні бокали, шукаючи господаря, який кудись вийшов, Престо був уже далеко.
СТОРОЖ-УЧЕНИЙ
Хоч як підготували Престо путівники та книги, він був дуже вражений, побачивши Ієллоустонський парк. Природа немовби зібрала тут усі химерні форми, всі контрасти, всі барви, все, що може дивувати і очаровувати. Гори, ущелини, водопади, озера, ліси змінювалися, наче в калейдоскопі. Вода гарячих джерел викидала наверх крихітки вапна, які, охолоджуючись, кам’яніли й утворювали цілу систему терас, немовби виточених з мармуру. Ці тераси, то вузькі, то широкі, були обведені підвісками і вигадливим мереживом із сталактитів. Зовсім білі тераси змінювалися світложовтими, рожевими, синіми, зеленими, коричньовими… Особливо зацікавила Престо висока тераса, що звалася Кухнею Диявола. Це був темний простір, в якому чути було глухий гуркіт. Ніби якісь величезні чорні сніжини, кружляли кажани, майже зачіпаючи Престо і шофера своїми крилами… І раптом нова декорація — «Золоті ворота» з лави, забарвленої в золотистожовтий колір, «Лебедине озеро», дика гірська місцевість із сніговими вершинами. Чи не зупинитися тут? Ні, занадто сувора картина. Далі! Басейн гейзера Герріса і гарячих джерел — «Чорний воркотун», «Людина миті», що викидає струмінь вгору кожної хвилини, «Постійний», що вивергається через двадцять хвилин. Нижче — різнобарвні грязьові джерела: рожеві, жовті, білі… Вода з шумом била з цих джерел і химерними каскадами падала на землю. Далі, далі від цього шуму!..
Бірюзове джерело з незвичайно голубою і прозорою водою відбивається в дзеркальній поверхні Призматичного озера. Навколо безліч гейзерів і гарячих джерел, маленькі гірські озера, ізумрудні струмки з водопадами… Ось химерної форми гейзер «Вулик», ось «Губка», «Лев». А далі, поміж скелями, які виблискують топазами і рубінами, лежить Ізумрудне озеро. Воно зачарувало Престо. Щоправда, тут, як і скрізь, виднілися готелі для туристів, будиночки з бензиновими колонками для обслужування автомобілів, вигадливими кіосками з прохолодними напоями, то у вигляді величезного капелюха-котелка, — своєрідна реклама фірми капелюхів, — то у вигляді буддійської статуї, то в стилі китайської альтанки. І скрізь настирливі реклами: на стінах будинків, на огорожах, на придорожніх деревах, навіть на скелях. Ці реклами про зубну пасту, підтяжки, бритви, патентовані ліки спотворювали найкрасивіші в світі види. Але далі від проїжджої дороги виднілися ще не займані місця.
Престо помітив вдалині самітний будиночок, скромну хатку на схилі гори. До неї вела вузька, поросла травою доріжка, якою ледве міг проїхати автомобіль. Напевно; житло сторожа. Оце те, що треба. Престо звелів шоферові проїхати до будинку. Шофер неохоче скорився: «машину поламаєш».