Найкращий сищик та падіння імперії

Коли повернувся до Конотопа, зателефонував дружині Антона, чарівній Ірен. Запропонував зустрітися у місті.

— Ні, краще приїздіть до мене. Я попереджу охорону, що чекаю електрика, — сказала вона. Сказала рішуче.

— Добре, — погодився я.

Забіг до крамниці, купив сяких-таких інструментів та дротів, сів на бричку і поїхав. Мене легко пропустили, я під’їхав до будинку Лафонтенів. Він, як і всі будинки селища, був наче писанка, яскравий та гарненький. Пані Ірен уже чекала на ґанку. Махнула рукою, щоб ішов за нею. Дивилася на мене, як дивляться панни на слуг. Але коли зайшли до будинку, то погляд змінила на привітний.

— Хочете чаю? — спитала вона.

— Так, будь ласка, — кивнув я. — Стосовно вашого чоловіка поки що нічого не знайшов. Сидить на Фабриці, потім повертається додому. Жодних зустрічей.

— Він сьогодні ніч не спав. Каже, що неприємності на роботі, дуже переймається. Йому можна вірити?

— Поки не можу сказати точно.

— Можливо, його неприємності — це просто небажання іти до мене у спальню, — вона скривилася.

Переймалася поведінкою чоловіка.

— У вас діти є? — несподівано спитала Ірен.

— Є, але, на жаль, я поганий батько, бо...

— Скільки?

— Та три, які на мене записані, ну і так іще кілька, — для чогось збрехав я.

— Переспіть зі мною, — сказала Ірен, трохи почервоніла.

— Що? — отетеріло спитав я.

— Сьогодні потрібний день. Я хотіла зробити це з Антоном, але він такий заклопотаний. Ну, і в нас же стільки років нічого не виходило. Думаю, що коли в нас буде дитина, то все зміниться. Допоможіть мені, я заплачу. — У неї затремтів голос, вона нервувала. — Скільки це коштуватиме?

— Та боронь Боже, ви гарна жінка! — хрипко сказав я і відчув, що повністю від полону в бунтівників уже відновився.

— Тоді ходімо, — сказала вона рішуче.

Ну ми і пішли. Вже потім, коли лежали, вона засміялася.

— Що таке? — спитав я.

— А я ж вас упізнала, Іване Карповичу, — з усмішкою сказала Ірен, а я так підстрибнув, що ледь головою об стелю не вдарився.

— Що? Ви плутаєте! Я — Варфоломій Григорович! — брехав, а потім побачив, що її не обдуриш. Усміхнувся. — Як ви здогадалися?

— Ну, я ж читала про ваші пригоди. Згадала про кавказький полон, де ви долоню на руці спалили. Ось сліди опіку. Багато на вас шрамів від ножів і куль. Ну хіба у простого мужика буде така шкіра, наче пригодницький роман? А ще ж родима пляма на спині. Вона згадувалося в одному з оповідань про пригоди Підіпригори. Забагато збігів. І я зрозуміла, хто ви. То що ви тут робите, Іване Карповичу? Ну, я розумію, що не байдикуєте, розслідуєте якусь справу. Щось пов’язане з Фабрикою?

— Ну, частково.

— То ви вирішили допомогти мені, щоб вийти на Антона?

— Так. — Я не бачив сенсу відпиратися. — Хотів почати його шантажувати коханкою. Але поки що її не знайшов. І маю сумніви, що вона є. А що за Фабрика така таємна?

— Не знаю. Антон ніколи про неї не говорить, як і інші. Коли ми в гостях чи до нас хтось приходить, — це ж усе люди з Фабрики. Але жодного разу я не чула, щоб вони говорили про роботу, — розповіла Ірен.

— А хто Антон за фахом?

— Інженер.

— Він неруський?

— Руський. Ну, тобто його прадід був французьким солдатом армії Наполеона. Попав у полон і залишився в Росії. Вислужився у дворяни. То зараз із французького в Антона саме прізвище.

— Він давно працює на Фабриці?

— Вже восьмий рік. Зробив блискучу кар’єру. Він дуже розумний, повірте.

— Я вірю. Може, мені вже треба іти?

— Давайте ще раз, якщо ви не проти, — попросила Ірен.

— Треба то треба, — охоче погодився я, бо звик робити справу добре.

Я пішов десь уже перед обідом, ледь устиг на зустріч із Антоном.

— Документи будуть, і все інше, що ви сказали. Документи чудові, їх роблять найкращі одеські фармазони.

— А у тебе корисні зв’язки, — кивнув Антон. — Але виглядаєш ти як мужик. Мусиш же грати блискучого інженера зі столиці.

— Зіграю, скажіть тільки, що казати треба.

Він передав мені теку.

— Ось тут усі подробиці про те, хто ти, для чого ти приїхав на Фабрику і що тобі говорити, — відповів Антон. — Вивчи. Бо якщо тебе викриють, то загинемо удвох.

Антон не жартував.

— Я зрозумів.

— І ти допоможеш мені її вивезти. Там є креслення того, що треба зробити з сидінням авто, — сказав Антон.

— На Фабрику ж не пускають машини.

— Твою мусять пропустити, бо там буде багато інструментів. Список у тебе є, купувати треба у Києві. За три дні вранці ти мусиш приїхати.

— Це ж буде неділя, вихідний.

— На Фабриці немає вихідних, ми працюємо щодня. Я дуже сподіваюся на тебе. — Антон прискіпливо глянув на мене. — Ти розумієш, на що йдеш?