Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фактор
- ISBN: 978-966-180-038-9
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України». Краткое содержание книги:
Книга адресується суддям, адвокатам, юристам, які працюють у правоохоронних органах, на підприємствах, в установах, організаціях.
Законодавство враховано станом на 1 січня 2010 р.
Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. Наявність зазначених обставин доводиться зберігачем.
1. Якщо договором зберігання встановлені умови зберігання, їх зміна є зміною умов договору, а тому вона допускається лише відповідно до ст. 651, 652 ЦК. Зберігач при необхідності зміни умов зберігання має повідомити поклажодавця. Правило ч. 1 ст. 945 ЦК про обов’язок зберігача отримати відповідь від поклажодавця буквальному тлумаченню не підлягає, бо отримати те, чого особі не передають, остання не в змозі. Це формулювання треба тлумачити так, що до отримання відповіді про згоду поклажодавця на зміну умов зберігання зберігач не вправі одностороннє змінити ці умови. Лише у разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач несе обов’язок перед поклажодавцем змінити спосіб, місце та інші умови зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.
2. Право продати річ або її частину, частину речей, прийнятих на зберігання, виникає за наступних умов: 1) річ пошкоджена або виникла загроза її пошкодження чи виникли інші обставини, що не дають змоги забезпечити схоронність речі, незалежно від причин (в тому числі і винних дій чи бездіяльності зберігача) виникнення цих обставин; 2) очікувати вжиття необхідних заходів з боку поклажодавця неможливо.
3. За зазначених умов зберігай відповідає перед поклажодавцем за завдані збитки з урахуванням ст. 614, 617 ЦК, в тому числі і презумпції вини, а також ст. 942 ЦК. За відсутності підстав для відповідальності зберігай має право у разі продажу речі відшкодувати свої витрати із суми виторгу, одержаного від продажу речі.
Стаття 946. Плата за зберігання
1. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігай не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
3. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов’язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
4. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.
1. Плата за зберігання має вноситись зберігачем за весь період зберігання, в тому числі і за час фактичного зберігання після спливу встановленого договором строку зберігання, якщо після спливу строку зберігання поклажодавець не забрав річ. Тут слова «строк договору» (ч. З ст. 946 ЦК) витлумачено як строк зберігання з урахуванням принципу розумності: правило, що коментується, стосується і консенсуальних договорів зберігання, строк яких не закінчується закінченням строку зберігання окремих речей, що приймаються на зберігання на підставі таких договорів.
Стаття 947. Відшкодування витрат на зберігання
1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.
2. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.
3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
1. Ця стаття потребує ретельного логічного тлумачення. Частини 2 та 3 цієї статті встановлюють умови, за яких зберігач має право на відшкодування здійснених ним витрат на зберігання речі. Із цих правил випливає, що за межами гіпотез ч. 2 і ч. 3 ст. 947 ЦК (якщо витрати на зберігання можна було передбачити договором і якщо зберігання здійснюється за плату) зберігач не має права на відшкодування витрат, здійснених на зберігання речі. Разом з тим ч. 1 ст. 947 ЦК з урахуванням ч. 3 ст. 6 ЦК допускає, щоб сторони договору зберігання встановили умову про відшкодування поклажодавцем витрат зберігача на зберігання понад плату за зберігання. Прямо ч. 1 ст. 947 ЦК встановлюється, що сторони договору зберігання вправі включити витрати зберігача на зберігання до плати за зберігання.
2. Положення ч. 3 ст. 946 ЦК допускає можливість встановлення установчим документом юридичної особи або договором умови про безоплатне зберігання речей. Автори не рекомендують встановлювати таке ні першим (установчим документом), ні іншим (договором) способом. Навіть у тих випадках, коли зберігання здійснюється разом з іншою господарською діяльністю, яка в цілому є прибутковою, не треба вказувати в договорі на безоплатність зберігання. У таких випадках доцільно встановлювати ціну за товар, послугу, роботу і зазначати, що плата за зберігання включена в таку ціну. Якщо ж встановлено (установчим документом чи договором), що зберігання здійснюється безоплатно, на стороні зберігача виникає обов’язок включити до бази оподаткування податком на додану вартість послуги щодо зберігання за ціною, що не може бути меншою звичайної (ч. 4.2 ст. 4 Закону «Про податок на додану вартість» [84]), а на стороні поклажодавця виникає обов’язок включити вартість цієї послуги до валового доходу (абзац другий п. 4.1.6 ч. 4.1 ст. 4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]), що відповідно збільшує обсяг прибутку, що підлягає оподаткуванню.