Ірка Хортиця приймає виклик
- Автор: Волынская Илона, Кащеев Кирилл
- Серия: Ірка Хортиця #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Ранок
- ISBN: 966-08-1692-3
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця приймає виклик». Краткое содержание книги:
Єдине спасіння — в ніч осіннього Сонцестояння прийти на старовинні кам’яні вівтарі острова Хортиця. Одна біда — водночас з Іркою там опиниться ще дуже багато народу, і всі прагнуть Хортову кров. Усю, що є в Ірчиних жилах. До краплі…
Ірка ступнула до фанерних дверей…
— Куди? — сполошилась лікарка, втрачаючи всю свою врочистість. — Через коридор давай, нічого пацієнтам сюди шастати. Ну до чого школярі ледачі пішли, зайвий крок зробити бояться! — буркнула вона вслід Ірці, яка прямувала до виходу. — Наступного поклич!
Тягнучи рюкзак, Ірка прочалапала по коридору, увійшла в нові двері й опинилася по інший бік фанерної перегородки. Через прочинені випиляні дверцята було прекрасно чути виття бормашин і суворий голос усе тієї ж повної лікарки. Молодий чоловік у зеленій хірургічній формі повернувся від умивальника й обтрусив мокрі руки. Веселі блакитні очі над марлевою маскою посміхалися.
— Я все чув, сідай, — і він махнув рукою на крісло.
Ірка вже вкотре примостила рюкзак біля масивного підніжка зуболікарського крісла й сіла. Бормашина за стіною вила, захлинаючись обертами. Ірка зрозуміла, що ще кілька хвилин у цьому моторошному світі гострозубих свердел і зловісно розчепірених щипців — і вона просто не витримає.
Хірург зиркнув на прочинені двері в перегородці, потім на Ірку й, змовницьки стишивши голос, прошепотів:
— Та не бійся ти! Наша завідувачка — вона, скажімо так, лікар старих поглядів. Її улюблений метод — усе видерти й не морочити собі голову. — Він повчально здійняв палець. — Але наука йде вперед семимильними кроками! Відкривай рота, подивимося.
Ірка із острахом відкрила рота й замружилася, коли блискуча «козяча ніжка» та металеве дзеркальце знову зависли над нею. Скільки ж можна, сил уже немає!
— Та тут не такі вже й погані справи, — бурмотів хірург Вадим Петрович, копирсаючись в Ірчиному зубі.— Слухай, а слина в тебе тече — гірше, ніж у бульдога!
Ірка трохи образилася. Хірург, схоже, — непоганий дядечко, але бульдогом обзиватися нічого! Бульдоги кривоногі й, цілком правильно, слиняві, а вона, Ірка, зовсім іншої породи!
— Відсмоктувача в мене немає. Як зауважила наша завідувачка, у нас усе ще державна лікарня. Сплюнь, і я покладу вату, а то працювати неможливо. — Щільні ватні валики лягли за губу, під язик. — Рота не закривай, я зараз.
Не розплющуючи очей, Ірка чула, як хірург підходить до скляної шафки, як дзвякають якісь баночки… Пролунав дзенькіт скла, а за ним тихий вигук — здається, щось упустив. Здається, м’яко стукнули двері кабінету.
Пішов? Ірка розплющила очі. Ні, не пішов. Лікар у зеленій хірургічній робі й марлевій масці схилився над столиком з інструментами. Ірка знову замружилася. Яке жахіття ці зубні лікарні!
— Рота ширше! — скомандував чоловічий голос.
Перш ніж Ірка встигла зміркувати, чому молодий хірург раптом заговорив чужим голосом, щось холодне й слизьке заповнило їй рот, затягуючись довкола голови. Дівчинка широко розплющила очі…
Чоловік у хірургічній формі схилився над нею… Поверх марлевої пов’язки червоними сполохами палали вузькі щілини вертикальних зіниць.
— Закінчимо, що почали? — руки з довгими, неприродно гнучкими пальцями — на правій тьмяним вогнем світився знайомий рубіновий перстень — потяглися до Ірки.
Поверх плеча хазяїна персня дівчинка побачила Вадима Петровича, котрий прилип до стіни. Надія, яка було промайнула, відразу згасла. Навпроти лікаря загрозливо шипіла й здіймалася на хвості здоровенна гадюка.
Ірка зрозуміла, що порятунку немає, і відчайдушно закричала.
Вищання бормашини на мить змовкло…
— Ой-ой-ой, як не соромно! — докірливо мовила за перегородкою повна лікарка-завідувачка. — Така велика дівчинка, а досі боїться рвати зуби!
Бормашина завищала знову. Хазяїн персня розсміявся й усією вагою навалився на Ірку, яка пручалася. Гостре худе коліно уперлося дівчинці в живіт, вдавлюючи її в крісло. Довгі пальці зімкнулися на щелепі, не даючи виплюнути змію. Ірка щосили замолотила кулаками по плечах ворога…
Оглушливий крик пролунав знову. Тепер горлали у великій залі за перегородкою. Причому горлали так, що всі бормашини, жалібно завищавши наостанок, злякано стихли, і навіть хазяїн рубінового персня завмер на секунду, продовжуючи міцно втискати безпомічну Ірку в крісло.
— Ви що наробили?!! — у скаженому базарному вищанні заледве можна було впізнати манірний голосок красуні Люди. — Ви навіщо?.. Навіщо взагалі туди полізли?!!
— Я все приклею! Слово честі! От… зараз… Приклеїмо, як було… — розгублено белькотала молоденька лікарка Варвара Іванівна.
— Приклеїть вона! Дурепа!!! Як таких узагалі в лікарі беруть?!! — верещала Люда.