Ірка Хортиця приймає виклик

— Нічого так хлопці, не дуже кмітливі, але старанні,— поблажливо кивнула Ірка.

— Вони ж охоронці, а не генеральні директори! — пирхнула Тетянка.

— Я про ротвейлерів, — сказала Ірка, поглядаючи, чи не йде часом потрібна їм маршрутка.

— А ротвейлери перед тобою взагалі ледь не на задніх лапах ходили! — захихотіла Тетянка. — Вони б за тебе кого хочеш порвали!

— А рубіновий перстень у ваших візитерів був? — не поділяючи її веселощів, спитав Богдан, насторожено роззираючись навсібіч.

Проспект поступово сповнявся людьми, котрі поспішали на роботу.

— У негра точно не було, — похитала головою Тетянка й знову замислилась. — А може, охоронці дарма на нього собак нацькували? — пробелькотіла вона, залазячи в маршрутку, яка щойно підрулила. — У тіток обручки були, а може, й не обручки, а перстні, тільки повернуті каменем досередини, до долоні. Ми не роздивились. Усі інші — хоч чиновники, хоч електрики — були у звичайних рукавичках або в робочих. І це по такій спекоті! — Тетянка глянула на вересневу зелень за вікном, яка лише де-не-де була поцяткована жовтизною.

— Так, цей гад серйозно за тебе взявся! — зітхнув Богдан. — А до грудня Тетянчині охоронці тебе не вбережуть!

— Велике відкриття! — пирхнула Тетянка. — А як ти гадаєш, Богданчику, чому це ми на Хортицю саме зараз премося? Незважаючи на всі перешкоди й попередження?

— Та тихо ви! П’ять хвилин до від’їзду! — скомандувала Ірка, підводячись.

Удалині вже маячив високий будинок автовокзалу.

Уся трійця випала з маршрутки й кинулась до каси. З розбігу Богдан ледь не врізався прямісінько в спину дівчині, котра схилилася біля віконця. Але вчасно загальмував… і його обличчя розпливлось у захоплено-ідіотській посмішці. Мліючи від щастя, він витріщився на округлі форми й розкішне золотаве волосся блондинки в короткій зеленій сукенці.

— А-а-а місця люкс у ваших а-а-автобусах є? — питала блондинка. — І ще, попередьте стюа-а-ардесу, що я не п’ю воду із га-а-азом…

— Дівчино, ви що, божевільна?! — лунало з віконця нервове повискування касирки. — У нас тут не лайнер! У нас звичайний рейсовий автобус! Там немає місць люкс і стюардеси!

— Але ж хоч хтось є? От його й попередьте, — абсолютно незворушно парирувала білявка.

У відповідь залунав здавлений крик.

Тетянка нервово зиркнула на годинник.

— Автобус зараз відправляється! А наступний буде за півгодини! — вона постукала блондинці по плечу. — Вибачите, ми дуже поспішаємо.

Дівчина неквапом озирнулася. Величезні зелені очі ковзнули по Тетянці, Ірці й Богданові… Хлопчак блаженно зітхнув і ввійшов у повний ступор.

— Дівчатка, я теж ду-уже, ду-уже поспішаю! Я ділова жінка, мені треба якомога швидше потрапити до Запоріжжя! Кажуть, там якесь чи то свято, чи то змагання… — блондинка насупилась, згадуючи. Але так і не згадавши, відмахнулась. — Ох, у сцена-а-арії записано! Уся знімальна група вже там, а в мене ма-а-ашина зламалася! Ось та-ак. — Вона знову повернулася до каси. — Яа-а-аке кіно будуть показувати в дорозі? Я не люблю комедій, вони та-а-акі дурні…