Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Помітивши гнівний блиск у його очах, Чундер Шан не сумнівався в тому, що варвар, який стоїть перед ним зі зброєю в руках, здатний на це. Губернатор не вірив, що навіть найчисленніша орда горян зможе взяти місто, проте аж ніяк не бажав спустошення своєї провінції.
— Є одне доручення, яке ти мусиш виконати, — сказав він, підбираючи слова обережно, немов це були леза. — Ти маєш…
Губи Конана скривилися у вовчій гримасі, він відскочив назад і обернувся лицем до дверей. Гострим слухом він спіймав тихий шерех близьких кроків. Тієї ж миті двері несподівано відчинилися, і до кімнати зайшла струнка жінка у шовках. Вона причинила за собою двері й завмерла, побачивши горянина.
Чундер Діан зірвався з крісла, відчуваючи своє серце десь аж під горлом.
— Деві!. — мимоволі вигукнув він, на мить утративши голову.
— Деві! — як луна повторив варвар.
Губернатор зауважив блиск в очах Конана і зрозумів його наміри. Вигукнувши у відчаї, схопився було за меча, та горянин рухався зі швидкістю урагану. Він кинувся на губернатора і ударом руків’я кинджала по голові звалив його на підлогу, потім згріб м’язистою рукою онімілу Жазміну і скочив до вікна. Чундер Шан, у відчаї намагаючись звестися, якусь мить ще розрізняв на тлі неба його, тріпотливі тканини й відчайдушні помахи рук схопленої ним Деві.
— Спробуй тепер повісити моїх людей! — переможно вигукнув Конан, зіскочив між зазублини на стіні і зник.
Губернатор тільки почув пронизливий крик Жазміни.
— Тривога! Тривога! — загорлав він.
Потім підвівся й, хитаючись, підійшов до дверей. Відчинив їх і вивалився в коридор. Луна розносила його крики коридорами, скликаючи солдатів, які вирячили очі, побачивши губернатора, що тримався за розбиту, скривавлену голову.
— Солдати, на коней! — ревів він. — Викрадення!
Незважаючи на жахливість становища, йому вистачило глузду, аби приховати всю правду. Він стояв, немов скам’янівши, почувши тупіт копит за вікном, відчайдушні крики дівчини й переможні вигуки варвара.
Потім він майнув сходами вниз, за ним бігла приголомшена сторожа. У дворі фортеці біля засідланих коней завжди перебував загін вершників, готових щомиті до погоні. Чундер Шан особисто очолив ескадрон у погоні за викрадачем, хоча голова в нього йшла обертом і йому довелося обома руками триматися за луку сідла. Він не казав, хто така викрадена, сказав тільки, що дворянку з королівським браслетом викрав вождь афгулів. Хоча лиходій зі своєю жертвою швидко щез із очей, вони знали, куди він поїде, — звичайно ж, по дорозі, що веде навпростець до ущелини перевалу Забар. Ніч була безмісячна, тьмяне світло зірок скупо падало на хатинки селян обіч дороги. Чорні контури фортечних бастіонів і веж Пешкаурі залишилися за спиною у вершників. Далеко попереду зметнулася чорна стіна гір Гімелії.
3. ХЕМСА ВДАЄТЬСЯ ДО ЧАРІВНИЦТВА
У метушні, яка охопила фортецю, коли стражники вхопилися за зброю, ніхто не зауважив, що придворна, супутниця Деві, вислизнула через браму і зникла в темряві. Для зручності піднявши спідниці, вона помчала до міста. Бігла вона не дорогою, а навпростець, через і поле і пагорби, огинаючи паркани і перестрибуючи через водогінні канави, мов спритна професійна бігунка. Перш ніж вона досягла стін Пешкаурі, за пагорбами затих тупіт копит вершників. Дівчина не пішла до брами, біля якої, спершись на списи, вдивлялися в темряву, напружували зір вартові, намагаючись зрозуміти причину переполоху і взагалі, що сталося у фортеці. Вона пішла вздовж стіни, поки не дійшла до місця, з якого побачила вежу, що підноситься між її зазублинами. Тоді вона приставила долоню до губ і видала тихий, незвичайний і дивно різкий звук.
Майже відразу ж з амбразури з’явилася чиясь голова, і зі стіни спустився довгий мотузок. Дівчина схопилася за нього, вставила ногу в петлю на кінці мотузка й помахала рукою. Швидко й плавно її витягнули на прямовисну кам’яну стіну. Вже за мить вона піднялася на зубці і стала на плоскому даху будинку, що прилягав до фортечної стіни навколо Пешкаурі. Біля відчинених віконниць чоловік у тозі з верблюжої шерсті спокійно змотував мотузку, немов йому було за дурницю витягнути дорослу жінку на п’ятнадцятиметрову стіну.
— Де Керім Шах? — видихнула вона.
— Спить унизу. Ти принесла звістку?
— Конан викрав Деві з фортеці й повіз її в гори! — випалила вона, від квапливості проковтуючи слова.