Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Так минав час.
Хлопець уже дорослим довідався про долю свого батька і пишався цією не знайомою йому людиною. Він розумів, що батько бур активним бійцем свого класу, одним з творців майбутнього, борцем за кращу долю свого сина і всіх чепельських і нечепельських робітників.
Так, він був бійцем, боровся і загинув у боротьбі, як гинуло багато безіменних бійців.
Коронді зняв окуляри, дістав хустину і почав протирати скельця.
— Я знав, — сказав він дуже тихо Када, — що в цих мемуарах ми знайдемо матеріали, які стосуються і вас. Саме тому я й наполягав, щоб ви взяли участь у цій роботі.
— Але як ви довідались, товаришу підполковник, що ця справи торкаються також і мене особисто?
— Товаришу Када, пригадайте, я вже вам казав, що знайомий з Райнаї не тільки з паперів. Тепер я можу додати, що й та давня драма, яка сталась двадцять шість років тому, теж відома мені не тільки з документів. Бо я, товаришу Када, знав вашого батька особисто.
— Ви… ви… знали мого батька?!
— Так, синку.
— Ви знали мого батька, товаришу підполковник? — знову спитав Када схвильовано. Він звівся на ноги, потім знову поволі сів у крісло. — Чому ви досі не говорили мені про нього?
Коронді втомлено підвівся з крісла і почав за звичкою ходити по кімнаті:
— Мені важко було про це говорити. Боляче ятрити старі рани. Ви знаєте, що я сидів після 1949 року|$ тюрмі, потім мене реабілітували. Мене обвинувачували в тому, що я, мовляв, був шпиком, стукачем. Це було вбивчим, огидним обвинуваченням… — На суворому смуглявому обличчі Коронді збіглись у гірку складку зморшки. — В той час ми боролись не проти райнаї та провокаторів типу Мітько, а один проти одного. Ми могли часом знеславити, обілляти брудом чесну людину. Тому найкращі наші кадри стали мішенню наклепів для різних кар'єристів, прихвоснів, тупих, обмежених людей. І ось саме тоді, коли ми гризлись між собою, райнаї організовували в країні контрреволюцію… Це-вам ясно?
— Ясно, товаришу підполковник, але…
— Але не ясно, чому я все-таки не сказав вам про батька, так?..
— Авжеж.
— Справа в тому, що хоч мене і реабілітували, хоч сьогодні я перед Партією чистий, як був завжди чистим перед своїм сумлінням, але… до зізнання Райнаї не міг розповісти про вашого батька, бо все це здавалося б словами, кинутими на вітер. Свідків же немає. Кочмароша — Када замордовано. Петер Сас і Мітько мертві, Райнаї далеко, а Казмері загинув. — Підполковник гірко всміхнувся: — Адже Кочмароша-Када було фактично зраджено, і досі ми не мали доказів про те, хто ж був провокатором і за яких обставин відбулася зрада.
— Але ж, товаришу підполковник! щ благально глянув Када на Коронді. — Мені незрозуміла ваша роль у цій справі! Яку участь брали ви у ній?
— Любий мій! — Коронді зупинився проти старшого лейтенанта. — Чоловіком, що прийшов до Саса в ту фатальну ніч городами, перелізши через паркан, був я. Мою розмову з Сасом підслухала Вероніка і, збита з пантелику, з невинної дурості розповіла про все директорові Райнаї.
Помітивши на обличчі Када здивування, Коронді посміхнувся.
— От які несподіванки підносить нам життя… Так, сину, це мені Сас передав останні слова Кочмароша.
— Які ж були останні слова батька?
— Він просив допомогти Сасу втекти за кордон. Крім того, ваш батько зв'язав мене через Саса з організацією, яку відмовився назвати під час катування і про котру Райнаї навіть не догадувався.
Задзеленчав телефон.
— Ось так воно було, — сказав Коронді, кладучи трубку і замислено дивлячись на схвильованого лейтенанта. — Що ж до тієї справи, то мені відомо більше, ніж Райнаї, — зауважив Коронді, — бо я знаю деякі подробиці, яких не знає Райнаї. Я був зв'язковим між Кочмарошем — Када і керівництвом, на яке так полював директор фабрики.
— А Петер Сас?
— Сас був чесною людиною. Про мене він довідався тільки в тюрмі. Але він нічого не виказав. Навпаки, передав мені повідомлення Кочмароша і спробував обдурити Райнаї. В той вечір у нас була гостра розмова. На щастя, Вероніка не змогла всього підслухати. Я переконував хлопця і далі грати свою роль, вводити в оману Райнаї, присипляти його пильність, щоб виграти час для підготовки до втечі за кордон. Але Сас навідріз відмовився. Він був чесним хлопцем, до того ж на нього справила страшне й незабутнє враження одна подія. Ви догадуєтесь, що я маю на увазі?
— Ні, товаришу підполковник.