Блакитне мереживо долі

— Я так не думаю, — відказала Лінні. — Він хоче, щоб Ред займався юриспруденцією або бізнесом. Для бізнесу у Реда голова гарно тямить.

— Але якщо він буде щасливим… — почала Еббі.

— Джуніор вважає, що щастя — це вигадки, — перебила її Лінні. — Слід просто налаштувати себе на те, що ти щасливий, — і все.

Лінні шукала щось у шухлядці із приборами, але підняла голову і пояснила:

— Ти не думай, що він злий.

— Звісно, ні, — відповіла Еббі.

— Він хоче найкращого для своєї родини. Ми все що у нього є, розумієш?

— Так, звичайно.

— Ми обоє припинили спілкуватися зі своїми родинами.

— Чому? — несміливо запитала Еббі.

— Ну… знаєш… через певні обставини. Ми не підтримуємо з ними зв’язок, — сказала Лінні. — Вони живуть далеко, у північній Каліфорнії. А моя сім’я взагалі була проти наших стосунків.

— Із містером Вітшенком?

— Просто як у Ромео і Джульєтти, — місіс Вітшенк засміялася, але згодом зробила серйозне обличчя. — До речі, ти цього можеш не знати. Скільки років було Джульєтті, коли вона закохалася у Ромео?

— Тринадцять, — швидко відповіла Еббі.

— Ти бач.

— Я ще у школі читала.

— Так, Меррік теж проходила у десятому класі, — сказала Лінні. — Прийшла зі школи і сказала: «Яка дурня!». Вона заявила, що почувши про вік героїв, перестала всерйоз сприймати Шекспіра.

— Ну чому, — заперечила Еббі, — можна закохатися й у тринадцять років.

— Так! Можна! Як я.

— Ви?

— Мені були тринадцять, коли я закохалася у Джуніора, — сказала місіс Вітшенк. — Це я і намагаюся тобі сказати.

— Нічого собі! І от тепер ви одружені! — зраділа Еббі. — Дивовижно! А скільки було містеру Вітшенк?

— Двадцять шість.

Еббі переварила інформацію:

— Йому було двадцять шість, коли вам було тринадцять?

— Так, двадцять шість, — підтвердила Лінні.

— Ого!

— Неймовірно, правда?

— Так, інакше і не скажеш.

— Він був таким красенем, трохи диким. Він працював на дереворізні, але не постійно. Увесь інший час він полював, рибалив, встановлював капкани і потрапляв у різні неприємності. Ти розумієш, чим саме він мене зачепив. Яка дівчина встоїть перед таким хлопцем? Особливо, коли тобі тринадцять. Але насправді я була дуже розвинута у тринадцять років, я дуже рано подорослішала. Ми познайомилися на церковному пікніку, він прийшов тоді з іншою дівчиною. У нас обох це було кохання з першого погляду. Ми намагалися проводити разом кожну вільну хвилинку. Ми відірватись одне від одного не могли! Але одного разу нас застав батько.

— Де вас застав? — запитала Еббі.

— Та у сараї. Ми там… ну, сама розумієш, — місіс Вітшенк махнула рукою. — Це було просто жахливо! — весело розповідала Лінні. — Просто як у кіно. Батько націлився на нього гвинтівкою, а потім разом із моїми братами вигнав з округа Янсі. Можеш собі уявити? Господи, зараз згадую — і наче все було не зі мною. «Невже то була я?» — запитую себе. Після того ми з ним п’ять років не бачилися.