Блакитне мереживо долі

Джуніор підняв очі до неба, наче благаючи бога змилостивитися. Але Ред сказав:

— Десята година, домовилися. Надалі ми обов’язково будемо дотримуватися цієї нашої згоди, містере Баркалов.

— Гаразд, — невпевнено сказав Баркалов, ще раз уважно подивився на Реда, а потім на Джуніора. — Домовилися, — він повернувся і пішов назад.

— Ну і що ти накоїв, — сказав Джуніор Реду. — Хай йому грець! Десята година ранку — це майже ланч!

Ред мовчки віддав своє горня Еббі.

— Босе, то що? — спитав Лендіс.

— Що? — роздратовано перепитав Джуніор.

— Ви зв’язалися з Мітчем?

— Так, він приїде увечері з чоловіком своєї дружини і привезе машину для подрібнення пеньків, наказав повністю зрубати стовбур.

— Що, до самої землі?

— Так, скільки зможете, — Джуніор розвернувся і пішов. Еббі помітила, що піджак сидить на ньому нерівно — провисає по боках і піднятий посередині, наче він належав якомусь старцю. Зібравши всі горнята, вона пішла до будинку.

— Інколи Джуніорові здається, що сусіди ставляться до нього зверхньо, — сказала Лінні, почувши розповідь. — Він занадто вразливий.

Еббі цього не сказала, але вона чудово розуміла Джуніора, адже сама у школі вчилася з дітьми типу Баркалів. Багаті нахаби, які вважали, що всі мають жити за їхніми правилами. Еббі була впевнена, що всі сини містера Баркалова грали у лакрос,[7] а доньки готувалися до балу дебютанток. Еббі хитнула головою, проганяючи неприємні думки і зосереджуючись на тісті: склала розкатане тісто удруге і утретє. (Зігнути, зігнути і ще раз зігнути — Еббі прокручувала у голові рецепт печива місіс Вітшенк. Згинати, поки при ударі тіста не почується хлопок.)

— У будь-якому випадку, — продовжила Еббі, — Ред знайшов компроміс, тому все добре закінчилося.

— Так, Ред не приймає образу близько до серця, — кивнула Лінні. Вона дістала з холодильника велику миску, прикриту рушником. — Мабуть, він звик до таких, як містер Баркалов, оскільки виріс тут, — сказала Лінні і зняла рушник. У мисці була маринована курка у білому соусі. Місіс Вітшенк взяла щипці і почала перекладати шматочки м’яса на тарілку. — Йому комфортно з усіма — і з такими людьми, як наші сусіди, і з простими робітниками. Якби його воля, він би залишив коледж і працював на фірмі повний робочий день. Лише через Джуніора він там ще навчається.

— Мені здається, диплом йому не зашкодить, — сказала Еббі.

— Джуніор так йому і каже. Мовляв, Ред може вибрати щось краще, щоб усе не закінчилося, як у нього. А він батькові: «Що поганого у тому, як живеш ти?». Каже, що університети відірвані від реального життя. Люди там відірвані від життя. Й іноді йому здається, що вони всі дурні.

Еббі було цікаво дізнатися думку Реда (хоч і переказану Лінні) про навчання у коледжі.

Він був старший від неї на два роки, і вони рідко перетиналися у корпусі.