Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Як веселитися, сусідо, коли я маю таке щастя, що куди не повернуся, все — діркою до сонця? Клятий Ботушкан причепився до мене, як чорт до сухої верби, і хоче, аби я ще один рік робив йому задурно. Поїхав подавати на мене до суду. Що ви на це скажете, сусідо?
— Хто стає вівцею, того вовк роздирає, — відповів гуцул. — Багач не має дна, Даниле.
— Та чи дасть мене до криміналу?
— Чия пляшка на столі, того й правда у селі. Суддя — вчений чоловік, бабрається в паперах. Але моє шкельце ніц-нічого не показало би йому: у судді вічно захмарене серце.
Сусід витягнув з-під череса скельце, приклав його до ока, подивився на землю, на небо і раптом усміхнувся. Підізвав Данила, нахилився до нього й натуркотів чогось повні вуха.
Данило слухав, кивав головою і теж веселішав.
От настав день суду. Прийшов Ботушкан, сіли собі за стіл суддя з писарем, а Данила нема та й нема. Чекають годину, чекають другу — та дарма. Суддя сердиться, писар кляне і лає, а Ботушкан сопить.
Тут двері отворилися, й до суду вбіг Данило — захеканий, аж мокрий, забув навіть крисаню зняти з голови.
— Де ти був, волоцюго? — злютилися на нього.
— Най мені вибачають світлий пан суддя, не бануйте і ви, пане писарю. Я спізнився, бо мав-им роботу.
— А що ти робив?
— Мандибурку варив, а потім садив; біб варив, а потім садив; жито варив, а потім сіяв; овес варив, а потім…
— Що ти нам теленькаєш? — зупинив його суддя. — Як можна садити зварену мандибурку і сіяти вже зварене жито? Хіба з того щось вродить? Не гни мені бандиги!..
— Бігме, вродить, світлий пане суддя, бо, адіть, цей Ботушкан казав, що з варених яєць, які його ґаздиня давала мені їсти, мала би вродитися ціла хмара курчат.
— Які яйця давали йому, пане Ботушкане? — спитав суддя багача.
— Та варені, пане…
Суддя поглянув на Данила, потім на Ботушкана, схопився за черево і зареготав. Писар подивився на суддю і собі:
— Хі-хі! Хі-хі!
Вони так реготалися, аж посиніли. А у вікнах шибки задзеленькотіли, і коло суду почали збиратися люди.
Ботушканові у носі закрутило. Він схопив крисаню і дав ногам знати.
Про щасливого бідняка і нещасливого пана
Жив собі бідний чоловік. Ніколи ні на кого не скаржився, кожному догоджав, ніколи кривди не таїв. Та як не працював, як не старався, ніяк не міг із злиднів вибитися. Дітей мав багато, до того ж жінка померла.
Бідняк жив у великому будинку. Над ним жив багатий пан.
Бідняк за роботою увечері співав пісень разом з дітворою, і линули ті пісні по цілому дому. Люди тішилися тими піснями, тільки багатію вони не давали спокою. Прийшов пан до бідняка й каже:
— Скільки в тебе, бідняче, дітей?
— Дев'ятеро.
— Дай мені одну дитину, я дам тобі багато грошей. Тобі легше буде прогодувати інших, та й тому, якого я візьму, погано не буде.
Спочатку бідняк хотів дати одне дитинча, та потім завагався. Всіх дітей він любив однаково й ні з одним не хотів розлучатися. Одне любив за те, що було пильне в роботі, друге — за веселу вдачу, третє — за спритність, четверте — за те, що гарно співало… дев'яте за те, що виросло без матері.
Запитав батько, чи не хоче хто-небудь сам піти до пана на білі калачі й всіляке добро. Та жодна дитина не захотіла йти з дому.
Заплакав на радощах бідняк і витер хусткою сльози. Побачив це пан і каже:
— Добре, я тобі й так дам багато грошей, тільки щоб ви вечорами не співали.
Погодився на це бідний чоловік. Ніколи він ще не бачив стільки грошей, як тоді, коли пан приніс торбу й висипав гроші на стіл.
Та як тільки пан вийшов, хлопчик знову заспівав. Та так щиро полилася пісня з його грудей, що заплакало від радості серце бідняка. Взяв він ті гроші й відніс назад панові.
Розбитий столик
Хто не знає лінивого Панька?
Край села, над річкою, стояла його хата. Її можна було впізнати здалеку по немазаних стінах, розваленому даху і бур'янах, які буяли навколо хати.
Раніше Панька не називали лінивим. І були в нього кінь, корова, кури, кіт, собака. В селі Панька поважали.
Та ні з того ні з сього Панько став під грушею цілими днями лежати. Кожен день тижня у нього — неділя. Господарство почало розвалюватися. Град вибив скло, нове Панько не вставив, а тільки ганчірками вікна завісив. А потім кінь і корова замерзли в повітці без дверей.