Білий попіл
- Автор: Павлюк Ілларіон
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-526-1
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Білий попіл». Краткое содержание книги:
— Чого вам треба? — похмуро запитав сотник.
— Та ось його! Річ у тім, що цей чоловік винен мені свою шкуру. До того ж він має віддати мені її живцем — такий його борг. А якщо ви зараз четвертуєте бідолаху, я вже не зможу стягнути з нього належне.
— Якщо ви хочете його страшної смерті, — сказав сотник, — то просто лишайтеся й дивіться!
Лисиця під’їхав ближче до ешафота і поглянув на мене.
— Доброго ранку, пане Білий! — сказав він. — Варто лишити вас на якийсь тиждень — і на тобі! Вас уже четвертують усім хутором! Вмієте ви з людьми лагодити!
Натовп зареготав із його жарту.
Розділ 22
— Мені не потрібна просто його смерть! — звернувся Лисиця до сотника. — Хоча спосіб, який ви обрали, мені до душі. Я маю намір здерти з нього шкіру живцем за приниження, якого зазнав! Саме здерти шкіру і саме за своє приниження. Страта за будь-який інший переступ мене не влаштує. Хоч яка б жорстока вона була…
— Цей чоловік збезчестив і вбив мою дочку, — похмуро сказав сотник. — Я шукав його двадцять років, щоб справедливо покарати. І його смерть тепер — у моїх руках!
У сотниковому голосі вчувалася погроза.
— Маю розкішну ідею! — радісно вигукнув Лисиця. — Зараз ми здеремо з нього шкіру, як я йому й обіцяв, а потім — ви розірвете його на частини кіньми. Щоправда, розривати доведеться швиденько. Та видовище буде — ще краще!
Натовп зареготав. То в одному, то в іншому місці залунали вигуки: «Здерти з нього шкуру!».
— Тут вам не ярмарковий балаган! — гаркнув сотник. — Навіть якщо по нього вишикується черга чортів із пекла, його буде страчено за вбивство моєї дочки, а не за щось інше! Тут і зараз!
Сотник змахнув рукою, подавши сигнал господарям коней. Лисиця коротко свиснув, і четверо вершників з числа його почту вмить спішилися, підбігли до важковозів і, грубо відсторонивши хазяїв, узяли коней за вуздечки.
— Треба це все ж таки обміркувати, — єхидно мовив Король грабіжників.
І тут кінь у яблуках, — я навіть міг його бачити, — злякавшись незнайомця, позадкував і зафиркав. Його господар скинув руки, намагаючись попередити зарізяку, але той різко смикнув вуздечку на себе. Заіржавши, кінь брикнувся, спершу влучивши задніми копитами у живіт господареві, а потім — кинувся на бандита, змусивши того нажахано відскочити. Мою ногу, до якої було прив’язане повіддя, смикнуло так, що від болю потемніло в очах. Я встиг подумати, що це кінець, — аж прогримів постріл. Люд зойкнув. Натяг ременів ослаб. Біль у нозі ще пульсував, але пелена перед очима розвіялася, і я знову міг бачити. Один з бандитів стояв над трупом жеребця у яблуках із задимленим пістолем.
— Я попереджав! — голосно сказав Лисиця, звертаючись, вочевидь, не тільки до сотника, але й до всіх присутніх. — А тепер ми зробимо те, заради чого приїхали.
На похмурому сотниковому лиці заходили жовна. Лисиця ж взагалі не зважав на нього, лише вигукував короткі команди своїм людям.
Декілька головорізів підбігли до мене. Один із них — якийсь лисий панок у пенсне — шпарко розгорнув шкіряний згорток, де в нашитих кишеньках містилися різноманітні хірургічні інструменти. Здебільшого — скальпелі та ножі.
— Лисице! — вигукнув він. — Можемо просто тут! Тільки прив’яжемо його по-своєму.
— Добро, — сказав ватажок. — Дайте знати, як будете готові!
І додав, звертаючись до сотника:
— А ви б тим часом по нового жеребця послали. За годину я можу поручитися, та ось довше наш спільний друг може й не протягнути…
Кілька пар сильних рук притиснули мене до настилу і розстібнули ремені. Потім почали прив’язувати руки та ноги. А я все дивився на сотника. На його багряне від люті обличчя. І думав, як викрутити становище на свою користь… Зрештою, можна спровокувати когось, щоб мене пристрелили і позбавили нелюдських мук. Більше на гадку нічого не спадало.
І тут сотник заговорив. Спочатку не дуже голосно, але чимраз голосніше, перейшовши зрештою на крик:
— Два десятиліття я марив справедливою відплатою за смерть моєї доньки. Бачить Бог, я не відчуваю жодного задоволення від чужих страждань. Та вбивцю має бути покарано! І сьогодні — той день, коли це станеться! Але не за випадковим збігом обставин! І тим більше — не через забаганку того, хто замість людського імені обрав собі назвисько блохастої тварюки!